Від стріли до скорострілу нищено Меджибіж. У постійній тривозі жило Надбужжя від набігів кримських татар, які подолян сотнями брали в неволю. Лихо підстерігало людей і минулого століття. Але, на відміну від давніх віків, російський поневолювач улаштував населенню краю наприкінці 20-х, 30-х і 40-х років смерть голодом. Наприклад, за спогадами Л. Вижинської, у с. Свічна Летичівського району вона не чула про випадки, коли батьки їли власних дітей, як це було у Кудинці та Новокостянтинові. Але померло у їхньому селі чимало. Загалом в області впродовж 1932-1933 років загинуло понад 40 тисяч осіб.
Директор державного історико-культурного заповідника «Межибіж» Олег Погорілець сказав на скорботному заході, що «Музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Хмельниччині» відвідало, починаючи з часу його відкриття у 2008 році, понад сто тисяч осіб. Роль його у просвітництві значна. Але у нинішній буремний і нелегкий період отці-наставники також повинні вести паству до єднання, взаєморозуміння і розбудови нашої держави.
Ірина Трунова, начальник управління культури, національностей та релігій обл-держадміністрації, підкреслила у виступі, що український Голодомор визнали у світі 24 країни. Жахливе лихоліття спричинило тотальне винищення нашої нації. І цьогоріч жалобні заходи присвячено пам’яті тих, хто чинив спротив геноциду. Вони проходять під гаслом «Не знищені 1933-го — непереможні сьогодні!» Не забуваючи жертв, молімося за мир і злагоду в державі.
— Я — представник народу, який уперше в історії людства на собі відчув, що таке геноцид, скоєний турками, — сказав Сурем Авакян, голова Хмельницької обласної вірменської громади. Тоді було знищено півтора мільйона вірмен. Нас об’єднують трагічні події. І чим частіше і голосніше говоритимемо про ці геноциди, тим більше будемо впевнені, що подібні злочини не стануться з іншими народами… Сьогодні всі вірменські церкви в Україні моляться, вшановуючи пам’ять жертв Голодомору, і разом із вами сумуємо.
Тужило серце, наверталися сльози від прослуховування літературно-музичної композиції-реквієму, підготовленої учнями Меджибізької школи.
— Пошли, Боже, царство небесне померлим з голоду людям нашим.
— Вічна пам’ять.
— Душі їхні нехай оселяться межи душами предків.
— Вічна пам’ять.
— Пам’ять про них буде жити од роду до роду, од віку до віку.
— Вічна пам’ять.
… Ніч — і тільки зорі за вікном. Ніч, і все поснуло за вікном. Я запалюю свічу і молитву тихо шепочу: «Гори-гори, моя свіча, для тих, хто ще живий, для всіх, хто на землі ще топче ряст. Гори-гори, моя свіча, для рідних, дорогих, для тих, хто вже пішов від нас…». І далі дівчинка благає, що мені б хліба скоринку, хоч зернятко, я б усе віддала, аби матуся була жива… Боже мій, Боже, дай промінь надії всій Україні!
Біль пронизує єство, наче це з нами, нині сущими, коїлось у далекому тридцять третьому… Нічого з їжі нема, є лише вода, що й ту не під силу витягти з криниці. Фізичні муки перед смертю, твердять медики, найстрашніші в останній тиждень. Минулось… А таке відчуття, що досі дивляться печальними очима-зорями змучені душі з грішно-пекельного Голодомору й питають: «За віщо нас так люто і страшно знищували? Чому не дали жити?»
У музеї відправлено панахиду священиками різних конфесій. Отець Петро, настоятель замкової Свято-Миколаївської церкви, звертаючись до присутніх, сказав:
— Вшановуємо пам’ять тих, кого нема з нами. Це добре. Але кожен із нас повинен розуміти, що одночасно з Богом не спить і диявол. Бо диявол завжди через певних осіб тут, на землі, чинить так, аби не було порядку і злагоди. Як у минулому, коли Україну роздерли, розіп’яли, роздягли, забрали все. Навіть вийняли душу, тому що церкви закривались, руйнувалися… Нині молимося Господу, щоб у нашому житті подібні трагедії не повторювались.
Справді, антихристи не могли збудувати «рай на землі» без Бога, у невірі до Нього. Історія винесла їм справедливий вирок. «Навіщо ми говоримо про Голодомор? — запитував Джеймс Мейс і відповідав: — Тому, що правда про якусь подію — кінець минулого і початок майбутнього». Правда про жахіття Голодомору робить усіх нас людянішими і сильнішими.
Під покровом сутінок односельці та гості запалили на подвір’ї фортеці лампадки у вигляді великої свічі пам’яті.
Gismeteo 
