Курси валют

Про Жовтневу революцію написані тонни книжок, статей. Проте дуже багато подій тих часів ще сховані від наших громадян.

До боротьби російського самодержавства з тероризмом царський уряд ставився радикально — терористів вішали. А соціал-демократів, опозиціонерів, висилали в Сибір. («жур. Тайны истории человечества «Интересная газета» № 21. 2010г.»).
 У «вигнання» Ілліч потрапив за революційну діяльність, а після невдалої адвокатської практики повністю пішов шляхом марксизму, з написанням революційних статей.
 Першим освоївши сибірські нетрі, Ульянов-революціонер, у травні 1897 році писав матері: «Живу здесь в Шушенском, недурно, познакомился с местными охотниками, езжу на охоту».
 Царські сановники вислали сюди і його знайому, Надію Крупську. Вона більш ретельно розписувала їхнє життя у своїх спогадах: «Дешевизна в цьому Шушенському була надзвичайна. Володимир Ілліч на своє прожиття від уряду мав 8 карбованців, а це: чиста кімната, їжа, прання, штопання білизни. Щоправда, обід і вечеря були дещо скромнішими, на один тиждень для Володі забивали барана, яким годували його з дня в день. Знову купували на тиждень м’яса, робітниця в кориті рубала його на котлети. Молока було достатньо і для Володі і для собаки». Не порівняти з майбутнім Гулагом, де люди вмирали з голоду і їли трупи мертвих, доходячи до канібалізму.
 Приїзд декабристки Наді і майбутньої тещі Єлизавети Василівни не залишились непоміченими в «історії ленінізму». Про це Ілліч відразу повідомив матері: «Когда они приехали, меня не застали — был на охоте. Я заметил, что Наденька выглядит неудовлетворительно, придется ей заниматся здесь своим здоровьем. Обо мне же Елизавета Васильевна сказала: «Ой, как вас разнесло!» Отзыв, маменька, такой, что лучше не надо!»
Як бачимо, революціонеру прості харчі і м’ясо допомогали жити в сибірському засланні цілком добре.
 Там, на думку радянських істориків, Ленін готував працю «Розвиток капіталізму в Росії», в якій обгрунтовував занепад світової монархії. Одночасно писав статті в легальні марксистські видання і отримував за них непогані гроші. «За первую статью, — писав він сестрі, — денег хватит почти на год! А следующие гонорары будут использованы на журналы и книги».
 В 1897 році Ульянов і Крупська одружилися там і зажили сім’єю. З двох мідних п’ятаків місцевий коваль викував їм обручки, позаяк довелось дотримуватися ритуалу церковного обряду, вінчатися. Хоча обоє молодих релігію не визнавали, рахуючи її опіумом для народу, але для зовнішнього вигляду духовності потрібно було дотримуватись.
 Подружжя поселилось у великому будинку селянки П. А. Петрової, зайнявши три кімнати. «Завели город, — згадує Надія Крупська, де росла всяка всячина: огірки, буряки, морква, гарбузи. Влаштували в дворі сад. У жовтні з’явилася помічниця, тринадцятирічна Паша, дівчина-підліток, яка посилено батрачила на Ілліча. Самі господарі ходили по гриби, ягоди, варили варення, солили огірки. Час проводили з великою користю для здоров’я. Влітку — купались і засмагали, взимку — катались на лижах та ковзанах».
 Тим часом в голові Ілліча зріли криваві сцени світової революції. Про це можна судити з епізоду, описаного в першому виданні спогадів Надії Крупської. Дружина вождя згадувала, що в мисливську пору чоловік годинами блукав по полях, приносячи здобич до столу. Бували випадки коли полювання виходило за межі багатого харчування, що свідчило про невиправдану жорстокість і бездумність ленінського масового вбивства, поки що тварин. Якось навесні, озброєний Володимир добрався на човні до одного з островів, на якому рятувались налякані повінню зайці. І ось, на відміну від Некрасовського «діда Мазая», Ульянов-Ленін, не проявив до братів наших менших ні краплини співчуття. Економлячи патрони, він прикладом рушниці набив стільки звірків, що човен просів під вагою тушок. Крупській запам’яталися по лікоть криваво-червоні руки чоловіка, який вивантажував з човна здобич, що більшістю потім пропала з причини теплої пори року.
Досить часто Ульянових відвідували політичні засланці, які жили в сусідніх поселеннях: Мінусінське, Тесь, Єрмаковське. Самі Ульянові не сумували, їздили в гості до друзів по засланню, які також не бідували. Друг і соратник Ілліча Гліб Крижанівський займав чудову квартиру у великому двоповерховому будинку, де були великі кімнати, з кухнею і вітальнею. Кімнати світлі, високі, мебльовані, за шість карбованців в місяць. Зустрічі із соратниками Леніну завжди згадувались як веселі.
Через 20-ть років Ілліч запровадив у країні великий терор з Гулагами. Є версія, що Ленін намагався помститися династії царів за смерть свого брата — терориста Олександра. Справа в тім, що в молоді роки мати Леніна, Марія Бланк, служила фрейліною при імператорському дворі: (журнал «Таємні архіви жовтневої революції», жур. «Тайны ХХ века», № 45, листопад 2017 року. ст. 28) На красиву дівчину звернув увагу великий князь Олександр Олександрович, вона відповіла йому взаємністю. Від цього любовного зв’язку народився старший син Марії, якому дали ім’я Олександр, на честь його батька царя. Ставши дорослим, Олександр дізнався про таємницю свого народження і глибоко образився на царя, що той не визнав свого батьківства. Спроба була провальною, Олександра арештували. Мати, добившись прийому вже у царя Олександра III, просила помилувати сина, однак 21-річний революціонер-народоволець Олександр Ульянов був страчений 8-го травня 1887 року в Шлісенбурзі.
 А батько Володимира Ілліча, одружившись із зганьбленою в минулому фрейліною Марією Олександрівною, швидко пішов у ріст по службі з присвоєнням дворянського чину і різних високих винагород.
 Можна зрозуміти російського письменника Володимира Солоухіна, коли він, відвідавши ще за часів СРСР Шушенське поселення Леніна, наповнився святим праведним гнівом і написав: «Разве это не куръез, что этот уголок крестьянской действительности уцелел благодаря тому, что здесь жил три года, как сыр в масле, главный разрушитель России, всех ее укладов, всего ее образа жизни, всего ее внешнего облика?» (там же).
Заснований Леніним державний устрій свідомо, по-варварськи, знищив десятки мільйонів безневинних людей. Це вже не зайці! Тому немає спокою Леніну і після його смерті. В Мавзолеї на нього було скоєно декілька замахів. Так в березні 1934 року Митрофан Нікітін, робітник одного із радгоспів Московської області, намагався вистрілити в тіло Ілліча, але його швидко схопила охорона. У 1959 році один з відвідувачів мавзолею кинув в саркофаг молотком, розбивши скло, але мумію не пошкодив. У липні 1960 року громадянин міста Фрунзе Мінібаєв скочив на бар’єр і розбив ногою скло саркофага так, що було пошкодженно мумію. Через рік після цього громадянка Смирнова, проходячи повз усипальницю, плюнула на саркофаг і кинула в скло камінь, розбивши його. В листопаді 1973 року, коли саркофаг Леніна був уже закритий куленепробивним склом, спрацював невідомою особою встановлений саморобний вибуховий пристрій, загинули люди (жур. «Тайны ХХ века» № 11, березень 2017 року, ст. 19).