В історії людства було 14,5 тисяч великих і малих війн, у яких загинуло, померло від епідемій і голоду більше ніж 3,6 мільярда людей. З початку нашої ери минуло 2 тисячі років, та чи щось змінилося в людській суті? Дуже мало. Як і раніше, брат зі зброєю йде на брата, держави за рахунок сусідів розширюють свої кордони.
У Другу світову війну було втягнуто 56 держав і загинуло понад 50 мільйонів чоловік. Чому це сталося? Як відомо, Перша світова війна закінчилась у 1919 р. підписанням Версальського договору, згідно з яким Німеччині було заборонено мати хімічну зброю, підводний і важкий надводний флот, танки, броневики і літаки. Та попри це, на допомогу німцям поспішив їхній великий друг і не менший боржник В. Ленін, готовий допомогти їм у всьому і негайно. За його згодою, в 1922 році між Червоною армією і Рейхсвером був укладений таємний договір про створення центрів для розробки і випробовування новітніх озброєнь і техніки заборонених Версальським договором. Центр з підготовки льотного складу називався «Ліпецьк», де за 10 років було підготувалено 130 першокласних пілотів й механіків, які стали ґрунтом для створення в Німеччині потужних військово-повітряних сил. Друга база Рейхсвера — танкова школа «Кама», розміщувалась в Казані, там навчався майбутній генерал-полковник Г. Гудеріан, який в 1941 році повів танкову армію фашистів на Москву. Найбільш таємною німецькою базою в СРСР була «Томка» — в Саратовській області, школа хімічної зброї, в якій велись радянсько-німецькі науково-дослідні роботи зі створення і застосування отруйних речовин. У майбутньому фашисти застосують їх в концтаборах для знищення людей. В 1927-1931 роках у московській військовій академії навчались: начальник генерального штабу фон Бломберг, майбутні фашиські генерали Мюллер і Горн, фон Браухич, Кречмер, Кейтель, Модель, Манштейн та інші.
Одночасно німці вели таємну боротьбу проти нашої держави, усуваючи за допомогою НКВС найбільш досвідчених воєноначальників Червоної армії. Знищення Сталіним в 1937-1938 рр. цілої плеяди визначних командирів мало для держави найтяжчі наслідки під час війни. За роки репресій було знищено 43 тисячі офіцерів, з них — 1800 генералів. Численні визначні теоретики й історики були репресовані, утворилась ніби «прірва» у військовій науці. Вилучення праць репресованих військових учених стримувало розвиток військового мислення командирів усіх рангів. Було також репресовано багато керівників заводів і фабрик, що різко загальмувало розвиток провідних гілок військової промисловості. Репресій зазнали і видатні конструктори військової техніки — А. Н. Туполев, С. П. Корольов та інші. Все краще в армії було знищене, як був знищений найпрацелюбніший господарський прошарок селянства, цвіт інтелігенції, думку замінили страхом. Саме нелюди-керівники повинні були б схилитися перед народом, який попри всі їхні знущання, катування і згубну політику знищення власного народу — зміг-таки розбити ворога. Бо не компартія виграла війну з фашизмом, як люблять виголошувати колишні і сучасні її адепти. Війну з фашизмом виграв його Величність Народ. Армійське знищення розпочалось з маршала М. М. Тухачевського — стратега, талановитого теоретика військової науки, який стверджував: «Тільки танкові і моторизовані війська разом з авіацією гарантуватимуть перемогу над ворогом». Фюрер добре розумів загрозу своїм планам з боку доктрини Тухачевського, тому розроблялись і підсовувались Кремлю низки фальшивих матеріалів для компрометації вищого командування. Під розстріл, крім Тухачевського, потрапили висококласні спеціалісти військової справи: І. П. Уборевич, Й. Є. Якір, В. М. Примаков, В. К. Путня, А. І. Керн, Р. І. Ейдеман, маршали СРСР О. І. Єгоров, В. К. Блюхер, на той світ пішли А. І. Алексніс, П. Ю. Дибенко, Н. Д. Козирін, Я. Б. Гамарник та багато інших чудових полководців. Над ними знущалися, аби тортурами домогтися зізнань і підписів. Маршал Блюхер, не бажаючи давати брехливі свідчення, в кабінеті керівника НКВС схопив ножиці і виколов власні очі, тут його й застрелили.
Червона армія була вщент знекровлена, вищі командні посади посіли особи без належної військової освіти й воєнного та командного досвіду. Насувалась війна. Сталінська кліка розпочала ганебне задобрювання ворога. 23 серпня 1939 р. після підписання «Пакту Молотова — Рібентропа» В. Молотов заявив: «Не только бессмысленно, но и преступно вести войну на уничтожение гитлеризма». Починаючи з весни 1941 р., від 600 інформаційних джерел в Москву надійшли відомості про близький початок війни. «Вождь світового пролетаріату» накладав на них резолюції типу: «Можете послать ваш источник к… матери». Саме тому про початок війни оголосив по радіо не Сталін, а Молотов. У вогні та крові 1941 року виникли питання: чому після двох місяців війни ворог вже був під Москвою і Ленінградом? Чому загублено стільки наших людей в перші місяці війни? Чому наша армія не була готова до війни? Тому, що нею керували недосвідчені молоді лейтенанти, волею 37-го піднесені до полковників, а полковники — до генералів. У той же час у концтаборах перебувало 12 мільйонів чоловік, сім’ї «ворогів народу» налічували 20 мільйонів, 52 мільйони селян, позбавлені паспортів, були, по суті, у становищі кріпаків. Ці страшні цифри свідчать тільки про одне: біля керма великої держави стояв величезний злочинець і кат, прощення якому не може бути ніколи. Цікавий факт із біографії свого батька Сталіна відкрила його рідна дочка Світлана Алілуєва. «Навіть коли війна закінчилась, батько часто любив повторювати: «Ех, разом з німцями ми були б непереможними!» У Європі майже немає військових пісень, які оспівуюють війну, бо війна — це завжди трагедія, розчарування, надлом. Тільки в Росії війну сприймають як злет людського дух. В чім причина? Російський письменник В. Костиков відповідає: «В нашому неблагоустроєному, спотвореному житті, в нашій бідності! Спочатку нас руйнувала революція, потім громадянська війна, потім черги. Адже ми і в мирні роки не жили, а завжди за щось боролись, щось перемагали, когось таврували і вимагали розстріляти. За відсутності позитивних емоцій наш світ мало чим відрізнявся від війни. Йдучи на війну, західний солдат залишав влаштоване, спокійне життя, налагоджений побут, він залишав в тилу сталу державну владу, що звикла сплачувати борги, і розуміння того, що у випадку поранення, каліцтва чи смерті ніхто не буде забутий. Наш солдат йшов на фронт з жебрацького, розваленого продрозверсткою і колективізацією села, із мізерного міського побуту, із тісної комуналки. Для багатьох похід на фронт був позбавленням від страху репресій і доносів. Для мільйонів наших громадян війна була невільним вибором між смертю в сталінських гулагах і смертю в чеснім відкритім бою».
На жаль, всі ці «порядки» намагається знову повернути лідер Росії Путін, підключивши до цієї брудної справи навіть керівництво РПЦ. Адже як по-іншому можна розцінювати той факт, що патріарх РПЦ Кирило 1 серпня минулого року розв’язану Путіним сатанинську, вбивчу, загарбницьку війну проти неповинної мирної України — назвав священною! За свідченням ООН, за час війни на сході України, Росія (Путін) убила вже 6000 чоловік і поранила 15000 українських солдат — дітей і внуків фронтовиків минулої війни.
Почуття, яке завжди живе в серцях уцілілих фронтовиків, (у тому числі й моєму) — це почуття провини за те, що мир, який було завойовано такою дорогою ціною, не вдалося зберегти. І це найстрашніша і найголовніша поразка. Як фронтовик-окопник, учасник боротьби з німецьким фашизмом, мушу визнати: ми здобули Перемогу, але не пере-
могли фашизм, адже російський фашизм став доконаним фактом. І цей фашизм нищить мою Украї-ну. Отакі гіркі роздуми і висновки навіяли на мене 70-ті роковини перемоги над фашизмом у Другій світовій війні.
Gismeteo 
