Все далі і далі відходять в історію роки Другої світової війни, стираючи з пам’яті події, імена, дати. Та прикро, що з часом подекуди заростають бур’янами могили та обеліски полеглих. Могила партизана Мойсея ще в давніші та кращі для пам’яті людської часи була обділена шаною та увагою вдячних нащадків. Причина цьому здається досить проста — партизан похоронений за багато кілометрів від людської цивілізації, у дрімучому лісі.
...Хутора Гормин, що за кілька кілометрів від Полонного, уже давно немає на карті Хмельниччини. Лише на старіших мапах можна зустріти цю назву. Достеменно невідомо, коли виникло це поселення, але в післяреволюційні часи там стояло понад десяток будинків, кожний із яких населяли справжні господарі землі та лісу. Майже всі родини, що мешкали в Гормині, було репресовано і вислано під час репресій тридцятих років минулого століття. Але, незважаючи на переслідування, багато людей у довоєнні та роки війни повернулися на батьківську землю. Серед них була і родина Муравських. Сьогодні у глухому лісі, вдалині від людей, доживає віку наймолодша донька Муравських вісімдесятирічна Валентина Павлівна разом із чоловіком Дмитром та великою кількістю домашньої худоби та птиці.
У роки війни голова сім’ї Павло Муравський допомагав партизанам, часто найкоротшими та мало кому відомими лісовими стежками проводив месників до залізниці. Мама готувала їжу, прала білизну і травами зцілювала недуги поранених партизанів. Це все старанно приховувалося від стороннього ока. Маленька Валя добре запам’ятала той літній день 1942 року, коли додому, після диверсії на залізниці, повернувся батько з двома партизанами, які принесли стікаючого кров’ю Мойсея.
Його вона впізнала би із сотні, адже за кілька місяців встигла прикипіти душею до веселого хлопця, який умів грати на гармошці і завжди приносив у їхню родину гостинці. Із особливим нетерпінням вони, діти, чекали прильоту з Великої землі «кукурузника», який сідав на колишньому сінокосі за кілька кілометрів від їхнього дому і яким передавали партизанам вибухівку і необхідні речі, серед них і солодощі, які Мойсей завжди приносив малечі. Про нього ж самого в родині Муравських знали небагато, що був родом із Бердичева, що німці на початку війни розстріляли всю сім’ю, а він дивом урятувався і пішов у партизани. Через сім десятиліть Валентина може до найдрібніших деталей пригадати Мойсея і навіть впізнати його обличчя на фото.
А того дня скривавлений і без свідомості партизан Мойсей лежав на лаві, стікаючи кров’ю, і йому не допомагали мамині примочки з трав. А до вечора його не стало, батько разом із двома партизанами та старшою прийомною донькою Марисею похоронили його далеко від дому, під старою липою, насипавши горбик свіжої землі та замаскувавши захоронення від людського ока. Валентина не пам’ятає, щоб хто-небудь із бойових побратимів навідувався до могилки, адже про неї знали лише її батько і старша сестра, а тих двох партизанів, що ходили того дня на бойове завдання до залізниці, вона більше ніколи не бачила. Вже після війни батько разом із доньками поставили на могилі хрест, проте його постійно збивали чи то атеїстично налаштовані лісники, чи просто злі люди.
Лише за майже десяток років після війни захороненням зацікавилися краєзнавці місцевої школи із села Поляни на чолі з директором. Саме Михайло Мамчур, тодішній директор Полянської школи, за словами Валентини Павлівни, виготовив обеліск і встановив його на місці захоронення партизана Мойсея. Кілька років поспіль до обеліска приходили школярі, вшановували пам’ять загиблого партизана, але те покоління виросло і не передало естафету пам’яті своїм нащадкам. І ось уже кілька десятиліть до могили партизана Мойсея ніхто не навідується. За кілька кілометрів від нього покоївся прах ще кількох загиблих партизанів, але у шістдесятих роках їхнє захоронення з почестями перенесли до братської могили у місто Шепетівку, так як знаходились вони на території Шепетівського району. Мойсеєва ж могила знаходиться у 78 квадраті лісництва, на території Полонського району, за добрий десяток кілометрів від райцентру і кілька кілометрів до найближчих сіл Мальованка, Поляни та Ганнусине.
Тож лише старіюча разом із лісовими соснами майже вісімдесятирічна Валентина Павлівна провідує могилу знайомого з дитинства партизана Мойсея, який приносив їй, тоді ще маленькій дівчинці, цукерки. Вона ж щороку на його могилі садить барвінок, який рясно цвіте на покинутих хатниськах давно неіснуючого хутору Гормин, де покоїться прах Мойсея. А замість святкових урочистих слів і подяк скрип віковічних дерев і шурхіт вітру, який здмухує посохле листя із надмогильного пагорба. Тож пом’янімо і ми в цей день Мойсея і всіх героїв, про яких ніхто не знає, але які своїм героїчним життям приближали величну Перемогу.
Gismeteo 
