З минулого року Україна вшановує пам’ять полеглих у Другій світовій війні під європейським і традиційним українським символом — квіткою маку. Цьогоріч уперше 8 травня (день капітуляції нацистської Німеччини) офіційно запроваджено День пам’яті та примирення.
Друга світова війна зачепила кожну українську родину — і ця пам’ять назавжди залишиться з нами. Для цієї пам’яті маємо історичний український символ маку. Квітка цвіте там, де проливалася кров, — згадаймо пісні та козацькі думи. А європейці під цим символом пам’яті вшановують жертв іще з часів Першої світової війни.
…І настане така пора, коли українці, віками роз’єднані та переслідувані, розмежовані географічно та ідеологічно, подадуть одне одному руки, щиро обнімуться, як рідні після тривалої розлуки, і почуватимуться просвітлено й легко, наче раб після розбитих кайданів. Так мріялось… І ставалося. Однак ейфорія скоро минала, і душу огортало гірке розчарування. Нашу єдність розсікали, ділили та розсварювали, слабкодухих і сріблолюбців переманювали, — вкотре манкуртство і зрадництво ставали непростимим гріхом. «Велика нещаслива країна нещасливих людей. Безталанна мучениця», — спадають на думку слова зі «Щоденника» Олександра Довженка. Написані вони 18 грудня 1943 року не випадково. Україною пройшовся двічі важкий каток гітлерівських окупантів, а звільнення території червоно-армійцями принесло довгоочікувану радість і… злобу до цих людей. Усіх, хто перебував під окупацією, ображали й обзивали запроданцями. У розмові з Довженком один радянський генерал не стримував гніву: «Треба розстріляти мільйон українців за те, що вони так довго жили під німецькою окупацією!» Всесвітньо відомий митець-фронтовик занотував: «…сатрапство, дурість, тупоголовість воєначальників принесли величезні нещастя країні, а потім влада каратиме населення, яке сама ж віддала на поталу фашистам». Бо ж хіба винний простий люд у війні та в неволі? Куди ж було дітись йому від нацистського звіра? Україна лежала поруйнована, як ні одна країна світу. Американський журналіст Сноу після поїздки в січні 1945 р. писав: «Друга світова війна була насамперед українською війною».
Україна, спільно з іншими націями, зробила значний внесок у перемогу над фашизмом. І це незаперечний факт. Понад 7 мільйонів співвітчизників воювали на фронтах у Червоній армії, з них поклали голови більше 4 мільйонів (без урахування партизанів і підпільників, утрати яких точно невідомі). Путін цинічною фразою «ми перемогли б і без України» принизив живих ветеранів і мертвих бійців. Хіба це додає авторитету вождю Московщини? Чи не знає приватизатор Перемоги бодай статистики героїзму українців? 2072 удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 32 із них — двічі, а льотчик Іван Кожедуб — тричі. 31 військовослужбовець повторив подвиг О. Матросова (у їх числі — рядовий Майборський із Хмельниччини). Снайпер Дяченко знищив 425 фашистів, Харченко — 387, Рубахо — 346. Чимало українців командували полками і фронтами. Відомий і такий факт: прототипом солдата з урятованою дівчиною на руках у берлінському Трептов-парку був уродженець Дніпропетровська старшина Гуназа. Саме його відобразив скульптор Церетелі. І сотні інших прикладів, аж до підняття червоного прапора над рейхстагом, окрім сержантів Єгорова та Кантарії, українським лейтенантом Берестом.
Прикро, що роками на подібні кремлівсько-путінські словоблудства наші урядовці боягузливо мовчали. А могли б виявити жорстку позицію: ні, якби не Україна, Росія програла б війну! І тільки зараз, по кількох роках, заявив Президент Петро Порошенко: «Не могло бути перемоги без українців. Це знущання з пам’яті українців… 8 травня — це данина пам’яті загиблих, 9 травня — це день вшанування живих». Причому, вперше на державному рівні вшановуватимуться всі борці за незалежність України у ХХ столітті. Це січові стрільці і вояки УНР та Гетьманату, це партизанські і повстанські загони Наддніпрянщини, Карпатської Січі, УПА і ОУН та інші. Таке визнання і примирення цілком виправдане — годі ділити наших ветеранів на «справжніх» і «несправжніх», на визволителів і зрадників і т. п. Усі вони хотіли бачити Україну вільною державою. Від розбрату нема користі нікому, окрім недругів. Усі вони бралися за зброю, щоб захистити свою домівку, своїх рідних від арештів, катувань, розстрілів, депортацій. Нам, живим, краще знати за кремлівських неосталіністів і всяких ЗМІїних «кісільових» і «соловйових», хто був хто у визвольних змаганнях і в роки Другої світової війни. У кожної нації — своя історія і свої герої. Тож підказок суфлерів із вершин білокам’яної не потребуємо. Ми дійшли нарешті до загального примирення, ми прагнемо скинути із себе тягар тоталітарного минулого, розуміючи мудрість давнього німецького філософа, що «ніколи не виживе той народ, який сприймає свою історію очима сусідів».
Gismeteo 
