Тривога, мов кліщ, тримає українців. Ніби перемир’я мало би бути, але щодня сепаратисти з російськими підрозділами не припиняють вести вогонь із важкого озброєння. І жодні нагадування про порушення Мінських угод не беруться до уваги. Москва дерендичить одне: російські війська участі в конфлікті не беруть, обстрілюють мирні села і міста українські військові. Аби припинити, мовляв, безглузде кровопролиття, міністр закордонних справ Сергій Лавров наполегливо вимагає від наших очільників провести федералізацію українців в Україні. Іншими словами, розчленувати територію країни на такі собі самостійні князівства типу «ДНР» і «ЛНР». На цьому наполягає, нібито, саме ж населення Донеччини та Луганщини. Як свого часу в Грузії осетинці та мешканці Абхазії. А ми, росіяни, дбаємо лише за те, щоб якомога швидше настав мир, бо ж уболіваємо за «рускоязичних» у Східній Україні… Лукавство і брехня! Хіба не абсурдною є так звана правозахисна доктрина стосовно сусідніх держав, тоді як сама Росія не федералізується (формальною називається так), а узурповується і вибудовується в імперську систему — путінську.
На устах українців — зболена тривога: чи не розпочне Москва масштабнішу війну? Вичікує і сподівається на зняття у червні обтяжливих санкцій Євросоюзом і США? Безперечно. Але мусимо пам’ятати: своєї окупаційної затії щодо ненависної для Путіна України, Прибалтики і всього ситого капіталістичного світу не зупинять жодні дипломатичні і міждержавні угоди (за всю історію московити ніколи їх не виконували), жодні довірливі поступки і вияви милосердя не впливали на ординське єство. Це однаково, що намагатися приласкати оскаженілого звіра. Звіра приборкують лише силою (не зняттям, а ще більш жорсткими санкціями). Кремлівський ведмідь-шатун готовий пожертвувати мільярдними коштами і мільйонами людських життів, аби повернути колишні колонії до імперського стійла. При цьому годувати власний народ і весь «русскій мір» баєчками про злі наміри американців організувати «майдануту» революцію в Росії. Тоді як «благородний» Путін «фашизму» не допустить — на зразок «хунти» в Києві, тоді як «добрий» і незамінний цар Пу — гідний спадкоємець кровожерливого Івана Грозного, скаженого Петра Першого, хижо-підступного Йосипа Сталіна сьогодні ратує, прищурюючи лисячі очі, про братерство народів («Ми же одін народ!» — це про українців і росіян). Солоденькі уста промовляють, а за маскою віддає накази відправити на східні кордони України 50 тисяч своїх «зелених чоловічків», понад тисячу одиниць військової техніки, в тому числі танки, артилерію, протиповітряну зброю. Путін застерігає й Молдову від мрії про західну інтеграцію. Путін прагне зруйнувати спокій у Європі та її єдність, створити російську сферу впливу. Йому вже мало «впливу» на російських просторах, хвороблива уява спонукає до розбійництва «там, де захочу». Мимоволі пригадуються слова Герцена, який звертався до росіян: «Отчего бы нам с Польщей, с Украиной, с Финляндией не жить, как вольный с вольным, как равный с равным? Отчего же всех мы должны забирать себе в крепосное право? Чем мы лучше их?». Запитував насамперед інтелігенцію, яка не уявляла «Велікой Россії» без Малоросії, без «собіранії русскіх зємєль». Нічого не змінилося через століття… «Бий жидів — спасай Расєю!» Бий чеченців, грузинів, хахлів — хто наступний? Путінська машина пропаганди ненависті та нетерпимості до інших народів дивує і вражає. Втім дивуватися нема чого: стара-нова ідеологічна доктрина розпалюється завжди в найнеобхідніший час. Аби зберегти за собою (довічно!) кремлівський трон, нинішній цар Володимир обрав рашизм — від англійського слова «раша», тобто Росія, і терміну фашизм. Воістину збулося попередження Черчилля після Другої світової війни, що фашисти у майбутньому видаватимуть себе за антифашистів. Путін, маскуючись під гуманістичні гасла, насправді сіє по світу цинічну брехню про Україну. Згадаймо, скільки московського крику-лементу було після перемоги Майдану: до влади прийшла «хунта», безчинствують вулицями столиці бандерівці та фашисти, згодом — у донецько-луганському краї. Звичайно, переворот здійснено з допомогою американських доларів. А проти «ополченців» разом із «майданутими» воюють натовські підрозділи. Тому зчинили гвалт — недопустимо загрози з боку США і НАТО! Шовіністична хвиля ринула і штормить дотепер, піднімаючи рейтинг молодця-богатиря.
Популярна білоруська письменниця Світлана Алексієвич, перебуваючи у травні в Києві, розповіла, що коли працювала над книжкою «Час секон-хенд: кінець червоної людини», то мала сотні зустрічей з росіянами. Як наслідок, сумний діагноз: ледве не у кожній людині вкорінився «маленький путін». Всюди ненависть — у дрібному і загалом. «Тепер ми знаємо, що Путін ніколи не був демократом. Це КДБешник, і в нього своя картина світу… І зараз на прикладі України бачимо, як жорстко імперія тримає в своїх обіймах. Вона нікого не хоче відпустити. І мова йде не лише особисто про Путіна, а про «колективного путіна».
Виникає запитання: навіщо Кремлю занурювати себе і світ у «холодну» пітьму? Заради егоїстичної амбіції царювати? А для сеї мети всі засоби дозволені? Тоді це дії антихриста, про які мовиться у Приповістях Соломонових: «Устами своїми маскується ворог і ховає оману в своєму нутрі». Параноїдальний вірус небезпечний тим, що під загрозою смерті перебувають мільйони людей, які не сприймають нав’язаного силою «Русского міра». Путін же заявив про готовність навіть застосувати ядерну зброю. Ейфорія розширити свій «життєвий простір» зашкалює. Колись облуда спаде і, як після гітлерівсько-геббелівської брехливої пропаганди і страхітливої війни, російський народ скаже: «Що з нами коїлось? Як ми могли повірити ідіотам?» А поки що… кремлівський «спаситель» магучєй страни рече: «Ядерне бомбардування? Ми — за!»
І все-таки хочеться вірити, що це страхітливе словоблудство путінської команди і самого лідера — лише блеф, активне залякування, погрозлива брехня. Бо якщо тверезо мислити, то хіба Москва має шанс стовідсотковий перемогти у ядерній війні? Чи хто повірить у те, що після українського Майдану міг подібний революційний переворот статися на Красній площі? Виходить, причина вибуху рашизму криється в іншому. Ознайомимося з думкою московського історика Дмитра Шушаріна: «Російська імперія відроджується, несучи народам те, що вона несла впродовж усієї своєї історії, — деградацію й рабство. І не треба гадати, навіщо Кремлю Україна — Україна йому абсолютно не потрібна, самі лише втрати й клопіт. Усе робиться виключно для зміцнення влади в Росії. Загроза цій владі — мирний і вільний розвиток України та інших народів колишнього СРСР». Зверни увагу, читачу, на ключовий вислів: «Усе робиться виключно для зміцнення влади». Позаяк вся влада перебуває в одних руках Путіна, ВЕЛИКА ГРА на грані фолу ведеться заради його авторитету і величі.
…Колись філософи полемізували: що первинне — матерія чи дух? Одні твердили — дух. Марксисти дотримуються протилежної думки. Московський цар, очевидно, не переймається цим. Для нього влада — суть первинна, все інше — вторинне.
Gismeteo 
