Життя і діяльність видатного українського письменника Михайла Коцюбинського тісно пов’язані з історією нашого краю на теренах колишніх Подільської і Волинської губерній кінця XIX — початку XX ст.
Цей період характеризується дальшим розвитком капіталістичних відносин, поширенням соціалістичних ідей і піднесенням суспільно-політичної боротьби проти царського самодержавства. У таких умовах відбувалося становлення світоглядних демократичних позицій майбутнього майстра художнього слова.
Після закінчення в 1880 році Шаргородського духовного училища сімнадцятирічний юнак їде з Вінниці до Кам’янця-Подільського. Тут були його товариші, які навчалися в духовній семінарії, працювала міська публічна бібліотека, функціонувала гімназія. М. Коцюбинський сподівався підготуватися в зимовий період 1881-1882 рр., а влітку здобути матуру (скласти іспити за гімназію). Здійснення цього плану відкрило б йому шлях до омріяного університету. Та не судилося здібному юнакові досягти своєї мети.
Як пригадувала зі слів Михайла Коцюбинського його знайома Марія Міхневич, він у Кам’янці-Подільському бідував, а потім захворів. А Микола Чернявський, посилаючись на розповідь самого Михайла Михайловича, в книзі «Червона лілея» (Херсон, 1920) писав, що Коцюбинський там «сидів на неоплаченій квартирі без хліба і грошей. Власне, не сидів, а лежав, щоб не витрачати сили, бо її з голоду зосталося мало. Якийсь час підтримував своє життя цукром, що трохи було в нього».
Товариші не залишили без уваги Михайла Коцюбинського, і в Кам’янці-Подільському він зблизився з групою молодих семінаристів-народників, які входили до складу таємних гуртків «Подільська дружина» і «Подільська група партії «Народна воля», організованих службовцем контрольної палати Ларіоном Ткаченком.
Згодом Михайло Михайлович розповідав Марії Міхневич про «Подільську дружину» і її розгром, про провокатора, який доносив жандармам, а також про те, що й він, Коцюбинський, був 1 березня 1882 року, в річницю вбивства народовольцями царя Олександра II, на таємних зборах семінаристів-гуртківців.
Документальних даних про участь Михайла Коцюбинського в діяльності «Подільської дружини» немає, але підтвердженням факту його перебування в губернському місті Поділля є лист Василя Лотоцького від 25.Х.1903 р., де з теплотою згадується час їхнього спільного проживання в Кам’янці-Подільському: «Что не говорите, а время общения нашего в Каменце было временем самим дорогим, самым священным. Никакой университет, никакие книги не могли дать того, что дали эти немногие дни искреннего движения мысли, истинного искания правды и устоев жизни».
Викриття діяльності «Подільської дружини» спричинило до обшуків та арештів «неблагонадійних» осіб. За розпорядженням начальника Подільського губернського жандармського управління повітовий справник двічі (1883, 1884) робив обшук на вінницькій квартирі М. Блоневської, де проживав М. Коцюбинський. При цьому було вилучено листи товаришів-семінаристів, виписки із заборонених творів Т. Шевченка, а також заборонений «Каталог для систематического чтения и саморазвития». Поліція встановила (з 1883) таємний нагляд «за сыном чиновника Михайлом Михайловым Коцюбинским».
Посилена увага молодого М. Коцюбинського до розвитку інтелектуально-творчого потенціалу й прагнення утвердитися на ниві художньої літератури спонукали його розширити коло знайомих і друзів. З цією метою він вирішив здійснити поїздку на Західну Україну і в Польщу (через Поділля).
1 червня 1890 року Михайло Михайлович одержує закордонний паспорт № 792 в канцелярії київського губернатора. А потім їде на прикордонну станцію Волочиськ, де в паспорті було зроблено помітку «5 июня — явлен в Волочиск при отьезде».
26-річний белетрист-початківець у Львові, що належав Австро-Угорщині, радо знайомиться з відомими діячами — Іваном Франком і Михайлом Павликом, а також з редакторами журналів «Правда» О. Барвінським, «Дзвінок» В. Шухевичем, «Зоря» В. Лукичем і газети «Діло» І. Белеєм.
Домовившись із ними про творчу співдружність, М. Коцюбинський далі відвідав польське місто Краків, де зустрівся зі студентами-медиками Р. Яросевичем і Я. Неверстюком.
Повертаючись із-за кордону, він знову прибув на станцію Волочиськ. На закордонному паспорті залишилась помітка «17 июня — явлен в Волочиск при приезде».
А департамент поліції в таємному відношенні № 3177 запропонував начальникам жандармських прикордонних пунктів встановити нагляд за поверненням із-за кордону в межі імперії М. Коцюбинського та ретельно переглянути його багаж і повідомити департамент про місце проживання.
Поїздка за кордон виявилася плідною для молодого автора. В наступні три роки він пише і друкує на сторінках періодичних видань Галичини і Буковини оповідання «П’ятизлотник», «Маленький грішник» і «Ціпов’яз», повість «На віру», статті «Яків Кухаренко», «Вироби селянок з Поділля на виставі в Чикаго» і «На Бессарабії».
Для ілюстрованої частини львівського журналу «Зоря» пропонує редактору В. Лукичу чотири фотознімки Кам’янця-Подільського, портрет Гонти і малюнок кремезного діда-чумака, а також обіцяє написати історичний нарис про старовинне місто над Смотричем.
Проте редакція «Зорі» не замовила автору матеріал про Кам’янець, а «портрет Гонти і діда-чумака підходять».
Так М. Коцюбинський у ранній період своєї творчості прагнув донести до сучасників хвилюючі сторінки історії і життя народу.
В кінці XIX ст. доля привела Михайла Михайловича у Волинську губернію, до складу якої тоді територіально входила і північ нинішньої Хмельниччини. А сталося це в 1897 році, коли матеріальна скрута спонукала його залишити в Чернігові сім’ю і переїхати до губернського Житомира. Там завідував конторою приватної газети «Волинь» і працював редактором відділу «Свет и тени русской жизни».
На шпальтах газети не раз з’являлися його злободенні статті, зокрема про безправне становище національних меншин у російській імперії і жорстоку експлуатацію залізничників, про полеміку щодо самостійності малоросійської (української) мови і річницю з дня смерті П. Куліша, про шкільні справи і тяжку долю провінційної преси тощо.
Нелегкі умови праці, таємний нагляд поліції, сувора цензура і низька платня не приносили морального і матеріального задоволення. В одному з листів до дружини (Віри Устимівни Дейші) він скаржився, що «доводиться бути дуже обережним, не виявляти себе, хоч так часом кортить освітити, як слід, факти».
В той же час Михайло Михайлович продовжує займатися літературною творчістю, працює над оповіданням «В путах шайтана», що ляже в основу однойменної збірки, виданої у Львові 1899 року. Збирає матеріал для повісті про газетярів, читає твори зарубіжних письменників, багато листується.
У редакції «Волині» відбулося знайомство з російським поетом-народовольцем Григорієм Мачтетом, який у 1870-1872 рр. учителював у Кам’янці-Подільському, а також був одним із засновників організації «Кам’янець-Подільська народницька комуна». Приятелі не раз зустрічалися в Житомирі, вели розмови на різні теми, які їх хвилювали.
У кінці лютого 1898 року Михайло Коцюбинський залишив Житомир, переїхав до Чернігова, де дістав посаду діловода в губернській земській управі і тимчасово завідував столом народної освіти. На початку XX ст. Михайло Михайлович знову приїздить на Волинь до рідних і знайомих.
Так, листом від 14 червня 1906 року з Чернігова він повідомляє Віталія Боровика, з яким разом працював у Бессарабії на філоксерних роботах і згодом підтримував дружні стосунки, що 15 числа виїде в Острог до брата, а звідти на кілька днів прибуде до нього в Кременець. При цьому додає адресу: «г. Острог, Межиричский винокурний завод, Фоме Михайловичу Коцюбинскому, для мене».
Цікаво, що перша публікація цього невеликого листа в 1930 р. була з приміткою, що дає змогу з’ясувати суть самої поїздки: «Брат Хома Коцюбинський пригадує, що письменник був тоді в Межирічах (передмістя Острога) днів 4-5, не більше як тиждень. Розмовляв з ґуральником польською мовою, і цей останній дивувався, що Коцюбинський так добре розмовляє, як варшав’яка. Найбільше часу письменник проводив у квітнику. Сходив також на гору (відроги Карпат) і милувався звідти околицями. Один раз ходив на хутір». Перебуваючи в повітовому Заславі, М. Коцюбинський, як зазначає історик-краєзнавець І. Міньков у своїй книзі «Ізяслав – місто старовинне», відвідав старе місто, гімназію, а також місця, пов’язані з перебуванням тут російського царя Петра І та польського поета-демократа Гославського. Радо зустрівся з інтелігенцією міста, яка гостинно прийняла його на ізяславській землі. Згодом, за ініціативою вчителів, міській першій середній школі було присвоєно ім’я Михайла Коцюбинського. Крім Ізяслава, письменник побував у селі Михля, де ознайомився з життям і побутом мешканців та записав від них декілька зразків усної народної творчості.
20 червня Михайло Михайлович у листі зі Заслава (Ізяслава) до приятельки Олександри Аплаксіної, яка працювала в Чернігівському статистичному бюро, пише: «С братом предприняли поездку на лошадях по губернии и я очень доволен. Вчера сделали более 75 верств, на сегодня осталось верств 80. Места здесь чудные, масса лесов, холмы, реки и пруды...»
А 25 червня М. Коцюбинський уже гостював у В. Боровика в Кременці, звідки виїхав через два дні до Чернігова.
Своїми думками щодо цієї літньої відпустки, проведеної на Волині, він поділився в серпневому листі до вченого Володимира Гнатюка, який очолював львівську Українсько-руську видавничу спілку: «Об’їхав три повіти (Острозький, Заславський та Кременецький), зробив кіньми більше як 400 кілометрів, любувався красною природою, але все те мало дало мені спочинку, небагато тривких вражень. Все те робилося наскоком і через те поверхнево. Жодного матеріалу не зібрав. Нічого не написав, сими днями почав невеличку новелку... »
Наступного 1907 року родина Коцюбинського вирішила погостювати в Хоми Михайловича, який уже переїхав у м. Славуту і працював акцизним контролером. Прибувши 27 червня до брата, Михайло Михайлович наступного дня пише теплого листа Віталію Боровику в Кременець: 28. VI. 907. Славута. Дорогий брате! Приїхавши на кілька день до Славути, я хотів би заскочити до Вас на день-два. Не знаю, чи Ви тепер у Кременці і чи можна мені приїхати до Вас. Напишіть зараз, як дістанете цю одкритку, бо часу в мене мало, і коли пізно дістану одповідь, не матиму спромоги уділити часу на подорож до Кременця. Чи ваша родина не поїхала часом у Ляхівці? Коли діти дома, міг би взяти до Вас з собою Юрка, бо вся наша дітвора, мама і сестра гостюють в Славуті у брата. Напишіть же зараз, а поки що сердечно цілую Вас. Ваш Михайло. Адреса: Славута, Фоме Михайловичу Коцюбинскому, для мене.
Крім цього, М. Коцюбинський посилає на початку липня зі Славути ще три листи в Чернігів. Їх зміст зафіксував Й. Я. Куп’янський у хронологічній послідовності в книзі «Літопис життя і творчості Михайла Коцюбинського» («Наукова думка», Київ - 1965):
Липень, 2. Пише до О. Аплаксіної, що в Славуті буде до 7 липня, звідти повернеться додому в Чернігів.
Липень, 3. Розповідає О. Аплаксіній про перебування у селі Клепачах, біля міста Аннополя на Волині, і гостини у маєтку польського письменника Мамерта Станіславовича Вікшемського: «Два дня провел у своего приятеля, польского поэта, который приехал из Варшавы на лето в своє имение. ...Провел время очень приятно, на чистом воздухе в разговорах о литературе».
Липень, 4 Пише до О. Аплаксіної зі Славути. Хотів відвідати в Кременці свого друга [В. Боровика], але від нього не одержав телеграми, то й не поїде; завтра збирається до «украинского писателя и общественного деятеля Марковича». В суботу, 7 липня, повертається до Славути і їде з дітьми в Київ.
У 1908 році Михайло Михайлович, враховуючи стан свого здоров’я, вирішив сам відпочивати на Волинській землі, що припала йому до душі з надією «щось написати серед сільської тиші». І він звертається з таким єдино відомим листом до польського колеги по перу М.Вікшемського: 8. У.908. Чернігів. (Северянская, собственный дом, № 3). Високоповажний пане Мамерте! Хоч я й частенько згадував Вас після нашої стрічі в Клепачах, але тепер, весною, мої згадки стали більш яскравіти, свіжими, бо весна завжди приносить мені і волю, хоч би на місяць, і свої бажання побачитись з ким-небудь я можу реалізувати.
Попросту кажучи, я дуже хотів би, користуючись Вашими торішніми запросинами, спочити деякий час у Клепачах (буду вільний з кінця цього місяця). Тільки слово: коли Вам незручно через що-небудь пустити мене до себе в хату на сей раз, мусите сказати мені одверто. Думаю, що я маю право на таку щирість.
Я дуже втомлений, і так хочеться мені спочити серед природи! Заважати Вам не міг би, бо і сам потребую мінімум вражень та спокою.
Може б, вдалося мені щось написати серед сільської тиші.
Напишіть, як Ваше здоров’я та що з Вами.
Не пишу Вам багато, бо або побачимося, або напишу, як дістану од Вас одповідь на сей лист, якої нетерпляче чекатиму.
А поки що сердечно обіймаю Вас.
Моє поважання Вашій мамі. Жінка вітає Вас.
Жду одповіді.
Ваш М. Коцюбинський.
За свідченням упорядника видання творів М. Коцюбинського в 1930 році С. Козуба, цей лист адресовано: «М. Аннополь Волынской губернии, с. Клепачи».
Проте він до адресата не дістався в зв’язку з передчасною смертю останнього в тому ж 1908 році.
Михайло Михайлович на запрошення Є. Чикаленка, поміщика-мецената і видавця, поїхав відпочивати на Полтавщину в с. Кононівку, де захоплено «читав велику книгу природи» ї майстерно відтворив її в новелі «Intermezzo» (1908).
Написані М. Коцюбинським листи з Волині, зокрема до О. Аплаксіної, В. Боровика, В. Гнатюка і М. Вікшемського, розкривають широкий діапазон його спілкування, неспокійну вдачу і жагу пізнання.
Незаперечні свідчення про перебування Михайла Михайловича в нашому краї знаходимо і в друкованих спогадах його дочки і племінниці. Ірина Михайлівна Коцюбинська, літературознавець: «У 1907 році ми їздили в Славуту, побували там на суконній фабриці... Сангушка. Батько показував нам і пояснював, як тчеться сукно, як його миють, фарбують, сушать, як потім начісують ворс і згортають у тюки («Михаил Коцюбинский», «ЖЗЛ», 1969)».
Зоя Хомівна Коцюбинська-Єфименко, письменниця: «Містечко Славута — колиска мого дитинства. Воно завжди у пам’яті. Перша книжка — в Славуті; перші кінострічки — у славутській Альбенці; перший спектакль теж у Славуті (та ще й який спектакль: «Наталка Полтавка» Котляревського, у головній ролі — Марія Заньковецька). І ще — зустріч з Михайлом Михайловичем.
... Одного дня ми, діти, дізналися про новину: до нас їдуть відпочивати єдині наші родичі: бабуся, тьотя Ліда — її дочка та дядько Муся (так називали його в нас в сім’ї) — відомий письменник — зі своїми дітьми.
Того дня ми ходили в оранжерею Сангушка, а наступного — оглядали князівську фабрику.
...Повертаючись додому, Михайло Михайлович і мій батько про щось схвильовано говорили, а ми, діти, пригнічено мовчали. Він був дуже непосидючим, наш дядько Муся. Тільки-но вичерпались можливості відвідування визначних місць Славути, як він почав збиратися в дорогу, до знайомого польського письменника М. Вікшемського.
...Невдовзі ми проводжали Михайла Михайловича, мама і тьотя Ліда плакали, може, не сподіваючись, що колись зустрінуться... І дійсно, з дядьком Мусею ні мама, ні ми, діти, більше не зустрілися...
Напередодні Великодня батько отримав таку телеграму: «Муся помер, приїзди ховати. Мама». Міцні батькові руки почали тремтіти. Ніби не довіряючи власним очам, він ще раз прочитав телеграму.
Мені було так тяжко на душі, так нестерпно гірко, що потягнуло до самоти. Я вийшла на веранду, притиснулась лобом до дрібних скелець вікна.
У сизих присмерках стояли стовпи вогню і диму. То третій день горіла сукняна фабрика Сангушка, де ми були разом з дядьком Мусею...»
Свої письмові спогади про Коцюбинських залишив і колишній житель Славути художник Сергій Янчук: «...Михайло Коцюбинський зі своєю сім’єю гостював у свого брата Хоми Михайловича Коцюбинського, який жив спочатку у Деражнянському провулку, в будинку Грудзинського, а у 1912 році — вже на Козацькій вулиці в районі Альбенка».
З того часу понад століття пройшло-прошуміло над Славутою, але давній будинок на вулиці Козацькій і досі наче помічений світлою пам’яттю про двох рідних братів Коцюбинських: Хому – акцизного контролера і Михайла – видатного українського письменника.
Gismeteo 
