Із облуплених стін кімнати сиплеться штукатурка. А по кутках — купа лахміття й різного непотребу. В іншій кімнаті — гора брудного посуду. Немитими мисками та каструлями заставлений не лише стіл, а й підлога. І не хочеться вірити, що у помешканні, яке потопає у бруді, знайшли притулок не безхатченки — у ньому проживають троє діток. Проте на чорно-білих фотографіях, які надіслала наша читачка, не усе розгледиш. Вона не раз зверталася у соціальні служби не лише району, а й області. Та керівники цих служб скаржницю так і не почули.
«Не можу дивитися без сліз...»
«У селі Берездів проживає моя племінниця Богдана Стешенко. Вона мати одиначка, яка виховує (хоча це гучно сказано) трьох дівчаток — дванадцятирічну Наталію, дев’ятирічну Ксенію та дворічну Аліну, — цитую листа. Племінниця не піклується про дітей, веде аморальний спосіб життя, не прибирає у помешканні. Окрім того, коли я приїжджаю до дітей, то Богдана не пускає мене у хату. А як постукаю у двері, то чую лайливі слова, погрози й прокльони. Хоча, на щастя, мені таки раз вдалося проникнути у помешкання й зробити декілька знімків, які надсилаю до редакції, щоб ви переконалися, у яких антисанітарних умовах проживають малолітні діти. Меблі старі — є лише диван, два столи й шафа, матрац лежить на підлозі. Нема стільців, постільної білизни, а грубка — напівзруйнована. Не уявляю, на чім сплять діти, а лише здогадуюсь — на підлозі.
Окрім того, в хатині знайшли прихисток тварини й живність. Коза бігає по помешканню, кудкудакають кури та гавкає собака.
Не можу дивитися без сліз на цих нещасних дівчаток, які через таку матір проживають практично на смітнику. Не можу зрозуміти й байдужість чиновників, від яких залежить майбутнє знедолених дітей».
І співчуває, і підтримує
Безперечно, жінка, яка втратила почуття доброти і гідності, готовності трудитися заради благополуччя сім’ї, — нещастя для родини. І коли ще на початку серпня я зателефонувала сільському голові Віктору Васьківському, то він начебто погодився зі мною. Бо ж і справді, у неналежних умовах проживають діти Богдани Стешенко. І заперечив тільки те, що жінка веде аморальний спосіб життя, а причина усіх її бід, мовляв, — у лінощах. Виправдовуючи Богдану, сказав, що ніхто змалечку її не привчав до порядку. Адже у сусідньому селі проживає мати Богдани, а в неї теж безлад у хаті. Хіба ж яблуко від яблуні далеко котиться? Та ще й побут селянський нелегкий — нема газу, доводиться воду носити з криниці. А тітка, запевняв Віктор Веніамінович, замість того, щоб допомогти, пише скарги у різні інстанції.
На території сільської ради четверо неблагополучних родин, зауважив сільський голова. Батьки безпросвітно п’ють, а діти страждають, ходять із простягнутою рукою, просячи у сусідів хліба. А коли протверезіють, то ллють крокодилячі сльози. Запевняють, що дбатимуть про своїх чад, але знову беруться за чарку. От таким вірити не можна, упевнений сільський голова. Богдана не п’є, а лінощі легше здолати, аніж алкогольну залежність.
«Гроші, які виділяє держава, Богдана витрачає на дітей, купує донькам усе, що душа забажає, — вів розмову Віктор Васьківський, — тож її діти не голодують».
Але ж як не погодитися із тіткою Богдани, яка вважає, що племінниця тринькає гроші на різні делікатеси, скажімо, купує виноград не у сезон чи дорогу ковбасу, бо лінується куховарити. Не хоче заощадити на найнеобхідніше, щоб купити простирадла чи подушки, або ж будівельні матеріали. Пора уже облаштувати оселю.
Недарма кажуть, хто стукає, тому відчиняють. І все ж вдалося пробити стіну байдужості — у серпні працівники служби у справах дітей із представником міжрайонної прокуратури навідалися до родини Стешенків. Троє доньок Богдани нині перебувають у закладах санаторного типу, а їхній матері вказано на необхідність у тримісячний термін привести в належний стан хату.
Нещодавно й ми навідалися до віддаленого села Берездова і зустрілися із сільським головою. Я ще раз переконалася, що у Віктора Васьківського глибока віра у незнищенну силу доброти. Він сподівається: у Богдани все ж прокинуться материнські почуття, і вона справиться зі своїми обов’язками, бо так боїться втратити своїх дітей. І радіє з перших перемог Богдани, яка й за холодну воду не бралася, а нині наводить лад у помешканні та й навіть побілила кімнату.
Самотужки, зізнається Віктор Васьківський, Богдана, яка не пристосована до життя, не подолала б побутові проблеми. Вона закупила будівельні матеріали, а центр зайнятості допоміг із робітниками. І уже зроблено чимало — на подвір’ї з’явився хлів для тварин, а в хаті сяє чистотою відремонтована поки що одна кімната. Тішить те, що є грубка, заготовлено паливо на зиму. «Хотілося б, щоб діти зростали у рідному селі», — каже сільський голова і, підсумовуючи зроблене, ділиться планами подальшого облаштування житла сім’ї.
А от із самою Богданою у мене розмова не склалася. Можливо, жінка, знервована перевірками, не церемонилася зі мною. Та не це головне. Чи виправдає вона довір’я тих, хто її підтримав, чи зуміє стати дбайливою матір’ю? Хто знає. Хотілося б вірити, що так і станеться.
Gismeteo 
