Він мужньо захищав країну, мужньо вистояв після тяжкого поранення, але … залишився забутим чиновниками.
У лютому цього року «ПВ» писали про мужність учасника АТО, командира відділення зенітно-ракетного взводу 30-го механізованого батальйону, мешканця села Думанів Кам’янець-Подільського району Олега Волошина, який у ніч на 17 лютого під час виходу з-під Дебальцевого так званим «гуманітарним коридором» отримав тяжкі поранення.
Нагадаємо, що доставили тоді покаліченого бійця у Дніпропетровську обласну лікарню імені Мечникова майже з нульовими можливостями вижити. Він був найтяжчий серед десятків поранених: втратив руку, нога ледь трималася на одній шкірі, крововтрати — понад три літри, критично низький рівень гемоглобіну.
— Оскільки солдат був без тями, не мав жодного документа, й ми не знали, як його звати, то дали йому ймення «Титан», тому що лише титани могли витримати те, що витримав цей мужній і сильний хлопець, — розповідав головний лікар лікарні Сергій Риженко. Дві бригади кілька годин не відходили від бійця, попри мізерні шанси врятувати йому життя. І це їм вдалося…Про мужність нашого земляка-подолянина, його сильну жагу до життя показували в своїх сюжетах центральні телеканали, про нього писали в газетах.
Відтак довгих чотири місяці лікування у Дніпропетровську, одна за одною складні операції, реабілітація у військовому госпіталі в Ірпені. Як розповідає дружина Олега Марина, яка постійно була з ним поруч, коли чоловік перебував у реанімаційному відділенні, у день на його лікування витрачалося близько 40 тисяч гривень, щоправда, лікарня в основному забезпечувала усім необхідним. Це вже пізніше довелося багато чого купувати за власні кошти, адже їх теж не завжди медзакладу вистачало.
Місяць тому чи не всі мешканці Думанова зустрічали свого героя хлібом-сіллю та словами вдячності, а на сесії сільської ради було ухвалено одностайне рішення — присвоїти Олегу Волошину звання почесного громадянина села.
Власне, ось це … й усі нагороди, які заслужив патріот України за пролиту кров, за втрачені на війні руку і ногу, за цілісність і незалежність нашої держави, за нашу з вами свободу. Дружина Олега розповідає, що хоч його і виписали додому, він ще потребує чимало грошей на продовження оздоровлення та реабілітації, протезування ноги й руки. Прикро, але від держави, місцевої влади він не отримав ні пільг, ні коштів на лікування. Жодного разу не поцікавилися, як живеться нині інваліду й працівники військкомату, який його мобілізував на війну.
Марина Миколаївна зізнається: не відає, що б вона робила, якби не волонтери. Зокрема, депутат районної влади Валерій Шкуренков і директор районного комунального підприємства «Надра Кам’янеччини» Ніна Скавренюк. Саме вони допомогли зібрати необхідні документи для оформлення Олегу статусу учасника АТО, наразі опікуються виділенням сім’ї земельної ділянки. Хоча ще не знає, де взяти кілька тисяч гривень за виготовлення проектно-вишукувальних робіт з розроблення проекту землеустрою? А ще жінка безмежно вдячна за матеріальну та моральну підтримку керівникам ТОВ «Енселко-Агро» компанії КЕРНЕЛ, своїм односельцям. Ось так би діяли ще державні мужі, які залишили напризволяще героя, тоді б патріоти України, ті, хто не шкодуючи свого життя, стоїть на її захисті, не залишалися наодинці зі своїми проблемами… А головне — тоді шоста хвиля мобілізації, яка закінчується через кілька днів, не проводилася б так мляво, як мокре горить. Бо згадаймо, як блискавично, з випередженням графіків відбулися перша і друга хвиля мобілізації. Ентузіазм тривав, аж поки ці мобілізовані не повернулися додому. Тоді всі побачили, що демобілізованих атошників чекають лише солодкі обіцянки і паперові «гарантії». Вочевидь, чиновники і можновладці хочуть повернути з небуття фразу, яку застосовували колись радянські бюрократи до воїнів-афганців: «А ми вас туди — себто в АТО — не посилали. А, отже, виживайте, як хочете, лікуйтесь, як можете. Наша хата — скраю!». Задумаймося: з яким серцем і з якими настроями йтимуть тепер до військкомату нові мобілізовані після того, як дізнаються про долю Олега Волошина? Бо коли правда, що добре слово, як добрий вчинок чи благодійність, окрилює, то байдужість, черствість, цинізм — вбивають. Не згірше сепаратистських куль та «Градів».
Gismeteo 
