Вони обоє без милиць не можуть ступити і кроку. Проте ані Леонід Мельник, ані його дружина Лариса не дозволяють «душі лінуватися». І ранок розпочинають із фізичних вправ, а потім куховарять, порають хатню роботу.
«Мій чоловік мобільніший, аніж я, — зауважує Лариса Павлівна. — Він ще вирушає за покупками у магазин чи на ринок, а я займаюся ходьбою по подвір’ю». Ось уже вісімнадцять років вони нерозлучні, а ключі від сімейного щастя, кажуть, не відразу відшукали.
Дитинство Лариси Ободзинської минуло далеко від України, поблизу Тихого океану. А потім вона із батьком, військовослужбовцем, часто переїжджала з одного міста в інше. Лише незмінним у її житті залишилося навчання грі на фортепіано. Коли закінчила музичну школу, то вчителька пророкувала їй блискучу кар’єру, запевняючи Ларису, що її руки обціловані Богом.
Можливо, воно так і було б, але фатальна мить геть змінила її життя. Упала з вікна і травма хребта аж на два роки прикувала дівчину до ліжка. Хірург, який не раз оперував Ларису, не приховував, що вона ніколи не зведеться на ноги.
Були і сльози, і розпач, але Лариса не змирилася з вироком лікаря. Терпляче й наполегливо примушувала слухатися своє тіло. І донині жінка не відмовилася від фізичних вправ, з допомогою яких зробила перші кроки. Раділа, бо з милицями змогла пересуватися, хоча й сумно було від того, що від взуття на підборах їй назавжди довелося відмовитися.
Окрилена перемогою, Лариса зайнялася пошуками роботи. Тоді якраз з батьками переїхала у Крим й вирішила записатися на курси масажистів, бо лише у руках відчувала силу. А потім закінчила ще й медсестринські курси й працювала у лікарні в Джанкої.
Лариса завжди залишалася наодинці зі своїми думками, аж поки не зустріла Леоніда. Познайомилася з ним у санаторії м. Саки. У них було так багато спільного — обох пригнічувала самотність, обоє скалічені через тяжку травму. От тільки минуле Леоніда не відпускало. Він з усіх сил старався, щоб діти росли у достатку, тому часто їздив на заробітки. Як сталася з ним біда, то дружина пішла від нього.
Коли ж Леонід розповідав Ларисі про свій рідний край Поділля, де квітнуть сади, то, здавалося, що минуле у нього відболіло. Захоплено говорив про різні сорти яблук, і про сніжний кальвін, який ще у Франції при дворі короля Людовика XIII -го вирощували. А вже з часом ці яблуні міцно вкорінилися й на Поділлі. Росте це розлоге дерево в Леоніда Михайловича на подвір’ї.
Хоча тоді Лариса не сподівалася, що скуштує цих яблук, духмяних, соковитих, бо роз’їхалися обоє по домівках. «Льоня мені нічого не пообіцяв на прощання, — розповідала Лариса Павлівна. — Я не сподівалася, що він приїде до мене й покличе із собою. Батьки не відразу зрозуміли, що я прагну свого дому, сім’ї. Вони якомога довше намагалися мене втримати біля себе, хоча мені минуло сорок років. Були переконані — краще, аніж біля них, ніде не буде.
Хоча й справді, перший рік сімейного життя видався нелегким. Ларисі хотілося якомога швидше облаштувати занедбане житло чоловіка, а він не поспішав наводити лад у домі, бо був упевнений, що затіяти ремонт не так складно, а от завершити чи й удасться? Бо, окрім мізерних пенсій, інших доходів у подружжя не було. І Лариса вирішила зайнятися масажем. Бажаючих, яким жінка допомагала зміцнити здоров’я чи позбутися болю, було чимало. І за свою працю брала невелику платню, то все ж було чим майстрам заплатити.
Діяльна й сильна, Лариса зуміла і свого чоловіка навернути до життя. «Побачивши, як я труджуся, теж не міг сидіти склавши руки, а узявся до роботи — фарбував, відмивав підлогу від вапна», — розповідала жінка.
Коли ж їхній дім засяяв чистотою, то Леонід зізнався дружині, сам нічого і не змінював би у своєму помешканні. А потім подружжя узяло на виплату автомобіль і тепер люблять подорожувати, вирушаючи і в близьку, і в далеку дорогу. Не раз були у Карпатах, Почаєві, добираються й у Крим — не лише помилуватися природою, а й вклонитися могилам батьків. Лариса Павлівна упевнена — усе повернеться на круги своя, бо ж Крим для неї так і залишився українським.
А Леонід Михайлович небагатослівний, хоча за своїх дітей радіє, бо життя у них склалося добре. От тільки шкодує, що далеко вони: син в Італії, донька — в Америці. «Тож спілкуємося лише по скайпу», — пояснює.
Припрошую Леоніда Михайловича сфотографуватися з дружиною, але відмовляється і називає чимало причин, Зрештою, він не з тих, хто любить позувати перед об’єктивом. Коли ж розповідав про свою чарівну дружину, то зауважив — удвох легше долати труднощі. А Лариса Павлівна теж не уявляє життя без чоловіка, який, як ніхто інший, підтримує і розуміє її. Вона ж для нього найкраща і кохана жінка. Тому, мабуть, її вроди літа й не зачепили...
Gismeteo 
