Курси валют

Ще з дитинства старшу сестру вважала найкращою подругою. Коли підросла, то розповідала їй, Любі, про свої дівочі таємниці, нічого не приховуючи. Не втаїла і те, що закохалася у хлопця, якого зустріла у сільмазі, — такий гарний, просто красень. І сміливий, бо підійшов до мене, сказав, що приїхав до бабусі. А коли познайомилися, то Андрій запросив на побачення. Як почула Люба, що він із міста приїхав, то зраділа й сказала, щоб я свого шансу вибратися із села не втрачала. І, зробивши мені зачіску, вирішила піти зі мною на побачення. Я ж, покрутившись біля дзеркала, себе не впізнавала. Та й Люба не сперечалася, не заперечувала, що зачіска у мене чудернацька, але ж запевняла, що модна! «Та й нас ніхто уже не переплутає», — раділа вона.
Ми ж були і справді схожі одна на одну, хоча, якщо пильніше придивитися, то очі та волосся різного кольору, характери теж різні. Люба, закінчивши школу, не прагнула опановувати будь-яку професію, не хотіла продовжувати навчання, а допомагала матері короваї випікати. Вона не втрачала надії, сподіваючись знайти багатого чоловіка, який їй подарує розкішне життя.

Коли з Любою підійшла до Андрія, то він не відразу мене впізнав, навіть розгубився, кому подарувати квіти, чи сестрі, чи мені. А потім виправдовувався, що моя зачіска його спантеличила, бо додала мені солідності. Проте я на сестру не сердилася, бо ж знала — перукар із неї нікудишній.
Вирішили піти на дискотеку, бо які у селі ще розваги? Довелося танцювати втрьох, адже Люба ні на крок від нас не відходила, хоча її не раз запрошували до танцю сільські парубки. Й Андрій Любу обсипав компліментами, з нею танцював, проте, коли провів нас до хвіртки, то мені шепнув на вухо, що чекає з нетерпінням зустрічі.
І, здавалося, сестра залишила нас у спокої. Розпочиналися вступні екзамени і я сподівалася, що Андрій поїде зі мною. Проте він сказав, що бабуся просить залишитися у селі, і хоча його ніхто за язик не тягнув, клявся, що буде вірним мені.
Однак перше кохання принесло мені не лише розчарування, а й сльози. Сестра невдовзі зізналася, що від Андрія чекає дитину, а він пообіцяв на ній одружитися. Та чомусь до весілля у них і не дійшло, бо Андрій навіть й не поспішав із заручинами, а потім кудись зник. Я ж намагалася у село не з’являтися, пояснювала батькам, що нелегко мені дається навчання, доводиться й у вихідні вчитися. А коли мати приїжджала до мене, то скаржилася на Любу, велику фантазерку, бо навіть натяку на дитину нема. Лише Андрію, бідкалася вона, зіпсувала життя, бо він залишив інститут і пішов у армію. Втік від ярма сімейного.
Схоже, Люба не дуже побивалася за Андрієм, і уже за півроку вирішила вийти заміж за фермера із сусіднього села. А мене просила, щоб не сердилася, не згадувала її лихим словом. «Кажуть вічного кохання не буває. Але ж заради мене Олег залишив дружину з сином і без зволікань призначив дату весілля, — хвалилася вона. — І ніколи від мене не піде, бо я значно молодша».
Але не минуло трьох років, як той фермер уже клопотав про розлучення й повернувся до своєї дружини, а Люба з донькою — до батьківської хати. Наша мати, хоча й раділа онучці, в усьому звинувачувала Любу. Бо вона все рвалася у місто, вимагала, щоб чоловік продав майно й купив квартиру в Хмельницькому, порпатися у землі їй не хотілося.
Я ж ніяк не могла забути Андрія. І лише зустрівши Сергія, зрозуміла, що то була лише закоханість, а не справжнє почуття. Сергій тоді здобував другу вищу освіту, а я писала кандидатську дисертацію. Випадково зустрілися у студентській бібліотеці і вже не розлучалися.
Сергій із тих чоловіків, які не обіцяють і не говорять багато, а просто дивують вчинками жінок. От тільки насторожувало те, що він, такий багатий та успішний бізнесмен, ще досі не створив сім’ю. Окрім того, не поспішав мене знайомити зі своєю матір’ю, а запропонував перевірити наші почуття у цивільному шлюбі. Коли у нас народився Максимко, то вирішили усю родину на хрестини зібрати. Свекруха докоряла за мовчання синові, а він жартував про її прискіпливість до майбутніх невісток. А моя сестра теж була ошелешена, але через іномарку, яку Сергій подарував, аби я в село їздила за свіжими продуктами.
Коли Люба глянула на мого чоловіка, то я помітила шалену зацікавленість в її очах. Навіть якась незрозуміла тривога охопила мене, хоча Сергій і не подивився на сестру. Проте відтоді Люба все частіше у мене гостювала, а чоловік, зсилаючись на погане здоров’я матері, ночував у неї.
Невдовзі наполіг, аби ми офіційно зареєстрували стосунки, і я одягла весільну сукню. «Бо ж усі думають, що я досі холостяк», — пояснив.
Відтоді минуло понад десять років. Моя сестра так і не знайшла собі пари, хоча не раз була коханкою, але не коханою людиною. Своє щастя так і не знайшла, бо зазіхала на чуже.