Навіть не сподівалася, що зустрінуся з Інною Доценко. Адже вона не так давно повернулася з Хмельницького із двома новонародженими донечками. Та ще її чоловік з ранку до вечора пропадає на роботі. Проте моєму здивуванню не було меж, коли почула, що уся велика родина зібралася й мене запросила у свій дім.

Подружжя виховує шестеро дітей. Глава родини Володимир Карпусь своє велике сімейство вважає найвищим щастям. Бо ж після розлучення втратив надію, що у нього все буде, як бажалося, — виховуватиме діточок із турботливою дружиною.
— Інну знав давно, бо наші батьки товаришували, а от придивився до неї тільки тоді, коли вона залишилася із двома синами, — чи то жартома, чи всерйоз зауважив Володимир.
Обидвоє були розлучені, тож не поспішали офіційно реєструвати свій шлюб. Нині Інна уже переконалася, що не помилилася, адже Володимир зумів стати турботливим батьком не лише для її синів Максима й Богдана, а ще й для прийомних дітей.
Із сиріткою Вікторією спершу познайомилася Інна Василівна, яка стала її вихователькою у навчально-реабілітаційному центрі. Часто запрошувала дівчинку у свій дім. Коли вона поверталася в інтернат, то в її очах бачила сум. І вирішила жінка – буде у неї ще й донька.
- Погодився зі мною Володя, бо їй, дитині з особливими потребами, непросто виживати без батьківського піклування, — розповідала моя співрозмовниця. – А Максим, старший син, росте слухняним і співчутливим,  то він радо сприйняв таку новину.
Проте, зізнається шістнадцятирічна Вікторія, не відразу вона наважилася назвати Інну Василівну, свою вчительку, мамою. Хоча їй так кортіло обійняти її, рідненьку, промовивши оте найтепліше слово. А от восьмирічний Валера із перших днів зустрічі не міг повірити у своє щастя. “Невже і мама, і тато у мене буде?” — допитувався  хлопчик.
Інна з Володимиром вирішили взяти до себе хлоп’я, коли побачили його фотографію на сайті. Валера уже й не сподівався, що хтось його захистить від образ і принижень, яких зазнав у сиротинці від старших дітей.
А не так давно родина поповнилася ще двома новонародженими дівчатками. Усі з нетерпінням чекали повернення мами із обласного перинатального центру “Нове життя.”
— Звістка про двійнят для мене й чоловіка стала несподіваною, але радісною новиною, — продовжувала Інна. — Довелося понад місяць перебувати у Хмельницькому перинатальному центрі, бо малюки народилися недоношеними. Я тривожилася, як там буде без мене сімейство, особливо чотирирічний Богданчик, але чоловік заспокоював, запевняв, що усе крутиться, як злагоджений механізм. Хоча знаю, дітям із Володею легко, бо має веселу вдачу.
А щасливий татусь знову жартує, запевняє, що двійнята змусили його дотриматися формальності – узаконити шлюб із коханою дружиною.
Донечкам Аріні й Софійці лише кілька місяців, проте Інна запевняє, що не втомлюється, бо помічників їй не бракує.    
Третьокласник Валера тримає на руках маленьку Софійку, поки мама годує Аріну. Його оченята випромінюють ніжність, коли він дивиться на свою сестричку. Для нього це велика радість — зростати у великій доброзичливій родині. Та й для мене зустріч із щирим й милосердним подружжям, про яке я дізналася від працівників районної служби у справах дітей, стала святом.