Таке нині найголовніше й найвідповідальніше завдання у Таріеля Мурадова, успішного підприємця з Теофіпольщини. Він, водій 59-го військово-мобільного госпіталю, допомагає вивозити поранених із зони АТО.
У серпні Таріел Мурадов прийшов у райвійськкомат і записався добровольцем у санітарну роту. А свій вчинок він, азербайджанець за національністю, який і схвилював, і здивував багатьох мешканців Базалії, не вважає героїчним. Бо ж Україна, в якій проживає уже понад тридцять років, стала для нього другою батьківщиною. Хіба ж він міг спокійно сидіти вдома, коли агресор шматує його рідну землю? І вирушивши разом із добровольцями на буремний схід, опинився у вирі війни — жорсткої та немилосердної.
— Перемир’я, про яке так багато говорять, ніхто так і не відчув, — гірко зауважив у телефонній розмові Таріел Мурадов. — Тут постійно і вдень, і вночі гримлять вибухи, є щодня загиблі й поранені.
Його карета швидкої допомоги не раз потрапляла під обстріли терористів. Однак щоранку 50-річний Таріел разом із медиками-волонтерами мчить на передову, забираючи поранених. Дорогою доводиться зупинятися, щоб лікарі надали бійцям першу медичну допомогу. І знову водій тисне на педалі старенької «Газелі», щоб якомога швидше доправити скалічених у військовий госпіталь. Проте не завжди допомагає вищий пілотаж, який демонструє Таріел. Трапляється, що не вдається виконати святий обов’язок. І тоді серце стискає невимовний біль. Він ковтає пігулки, а далі тягнеться за цигаркою.
Таріел щиро вдячний своїм землякам із Базалії, які передали йому гроші на запчастини. Адже автомобіль швидкої допомоги, з яким приїхав у зону бойових дій, потребує ремонту. Був розчулений тим, що підприємець із Теофіполя не лише купив для «Газелі» чотири скати, а й відправив їх «Новою поштою». Невдовзі небайдужі земляки доставили акумулятор та інші вкрай необхідні запчастини. Після ремонту «Газель» мчить, як новенька, на лінію фронту.
Як не прикро, а війна триває за народний рахунок. І Таріел Мурадов розповідає про безстрашних жінок-волонтерів, які не втомлюються забезпечувати бійців продуктами, зимовим одягом і усім необхідним. А паркетним генералам байдуже до своїх же солдатів.
— Терористи й росіяни обстрілюють нас «Градами», використовують заборонену зброю — касетні та газові бомби, а наші бійці відбивають атаки автоматами, — продовжує Таріел.
Йому дуже шкода бійців, яким нема чим воювати проти озброєного до зубів агресора. Хоча їхній героїзм, хоробрість дивує увесь світ. А чимало вояків після лікування знову повертаються на передову. Згадав Таріел Мурадов, як півтора місяця тому він доправив кількох важкопоранених хлопців у госпіталь, а недавно побачив їх на передовій, знову закривавлених.
Коли ж, нарешті закінчиться ця безглузда війна? На це запитання не знає відповіді Таріел, але переконаний — потрібні рішучі дії Президента, який, схоже відгородився від воєнних проблем, бо інакше ми не переможемо. А додому кожен із героїв хоче повернутися живим. І після перемоги.
Коли знову зателефонувала до Таріеля у домовлений час, то голос у нього був бадьорий. Минув ще один день і, слава Богу, успішно. Довіз поранених живими у госпіталь. Та й і його рука після опіку потроху заживає. Йому нема коли відлежуватися у госпіталі. Сумує за рідними. Розповідає, що батьки його нарекли Таріелем, а після хрещення називали Анатолієм. Нині для побратимів він — Карабах, це його позивний. А для онуки Дарини — просто дідусь. Вона уже школярка. Йому так хотілося провести онуку в перший клас, але завадила війна.
Таріел Мурадов вважає: якщо кожен із нас зробить хоч краплину добра і кине його в океан зла, то добро обов’язково переможе. Він вірить, що настане мир і спокій на всій українській землі. А поки що у кожного патріота своя місія, а у мого співрозмовника — рятувати життя героїв-захисників.
P.S. Якщо хтось захоче матеріально підтримати героя моєї розповіді та санітарну роту, то може переказати кошти на картку «ПриватБанку» № 5168757272254337 на ім’я Івана Володимировича Шевчука.
Gismeteo 
