Коли батьки святкують дитині перший рочок народження, бажають рости здоровою і щасливою! На п’ять рочків — щоб гарно поводилася в садочку і готувалася до школи. На шістнадцятиріччя — удачі для вступу в інститут чи університет, щоб мати диплом і бути не гіршою інших… А в день весілля молодят — жити в мирі і любові, прожити сто літ — і не знати бід!
100 літ… Якщо додати всі цифри, як це модно в астрологічних гороскопах, то вийде одиниця — і це правильно. Бо в сто років людина — як малеча: трохи вередлива, трохи плаксива, трохи надо-кучлива. Що спільне? І на одного, і на другого не можна кричати, ображати і «виховувати силою»!
100… Це — подарунок, чи — багаж?.. Це мить, чи вічність?
Ганні Саверівні Щербатій 100 вже було, відсвяткувала торік навесні. Тепер можна сміливо сказати: розміняла другу сотню! Що змінилося в її житті за останні сто років? Тільки здоров’я. «Як лежу — гори би’м перевернула, а встану — сама ся перевертаю!..» — іноді каже посміхаючись.
Народилася 6 травня 1917 року в селі Зеленче Дунаєвецького повіту Подільської губернії в селянській незаможній багатодітній сім’ї. На віку всього було: і голодні роки, і холодні, і воєнні… Тяжко робила, в 42 роки овдовіла, тож трьох дітей — двох синів і дочку, одружувала вже сама. І господарство вела, і городи обробляла, і в ланку ходила, й онуків бавила…
Характер у неї особливий: завжди спокійна, не сварлива, з усіма спільну мову знайде. Батьківське вміння жити з людьми передалося Ганнусі. Як вона не раз згадує: «Тато ніколи не підвищував голосу до дітей, ніколи сварки в сім’ї не було, ніколи не бита, ніким не сварена». І це в такій великій сім’ї (дев’ятеро дітей), в таких труднощах (це таке не зрозуміле для нашого часу)! Дочка каже: «Мама наділена добротою душі, добра в неї дуже багато. Я не пам’ятаю за цей час, скільки прожила з мамою, щоб колись були чвари в сім’ї, щоб вона з кимось сварилася, щоб вона з батьком сварилася, щоб нас, дітей, колись били. Я, наприклад, не бита, Володя, знаю, що не битий, і Коля не битий. Але — дисципліна була і якось слухалися».
Бабусю Ганю люблять усі: часто заходять родичі, односельці провідати, погомоніти, зануритися «з головою» у спогади минулого, а щось пригадати з усмішкою. Це — справжній сільський «молодіжний» центр «для тих, кому за шістдесят…». І цю компанію без добрячо-кумедної сусідки Люби, щирих і привітних племінниць Саші, Гані та Шури, і, звичайно, прекрасної і милосердної дочки Любочки уявити неможливо. Пані Ганна і не відчуває своїх років, тому складає плани на день, на рік, переймається проблемами і рідних людей, і села, і навіть краю.
Любить бесідувати, любить співати. А знає вона тих пісень море-океан! Серед улюблених — «Стоїть дуб високий, сухим листом вкрився», «Ой, вийду я на ту гору», «На камені ноги мию», «Ой, зацвіла ружа трояка», «Шинкарочко, шинкарочко», «Буряки я копала», «Цвіте терен» та інші.
Ім’я Ганна означає благодать, ласка, дарунок. Батьки дали донечці гарне ім’я — як оберіг! Тепер, крім імені, її надійним оберегом є діти, внуки, правнуки і праправнуки! Зараз їх п’ятнадцять.
Хто б не розпитував її про якісь секрети довголіття, вона відповідає: просто жила і живу.
Та й чи мають довгожителі ті секрети? Дехто з них вважає, що важливу роль відіграє харчування. Ганна Саверівна не трапезувала оливковою олією і шоколадом, як Жанна Кальман, не їла хрусткі батони і морозиво в молодості, як Гертруда Бейнс, не вживала щодня яйця і ковбасу, як Една Паркер, тим паче ніколи за життя не пила віскі на сніданок, як Еллен Фокс…
Найстарішою жінкою на Землі офіційно визнана француженка Жанна Луїза Кальман, яка померла в 1997 році у віці 122 років. Тож українка з Хмельниччини порівняно молода: тримається гідно, має світлий розум, радіє життю, наповнює його світлими і чистими думками і ділами. Дунаєвеччина може пишатися такою довгожителькою!
Кажуть, після 100 — кожен рік — ювілейний. Та скільки б не відлетіло журавлями тих років, людина хоче ще пожити, помилуватися білим світом, погрітися на сонечку, поїсти досхочу такого смачного доччиного борщику, посидіти між квітами перед хатою, надивитися на правнуків щебетливих — щоб усе це запам’ятати, щоб усе це злилося з її душею, а потім, колись, повернулося — і квіткою, і пташкою, і сонечком, і піснею…
Весна 2018 дарує нашій бабусі Ганнусі 101-ий раз білоквіття вишень, черешень, яблунь, груш, вкотре звеселяє її серце співом соловейка.
З днем народження, Ганно Саверівно!
Gismeteo 
