Здається, не так давно, хоча відтоді минуло дев’ять років, Олексій Гусак тримав згорточок з немовлям і був вдячний коханій, що подарувала йому сина. У ті щасливі миті й не здогадувався, що в його дім зненацька увірветься біда і лише він турбуватиметься про Валеру. Через кілька днів, як повернулася Галина з пологового відділення районної лікарні з немовлям, її життя раптово згасло. Недбалість лікарів укоротила віку породіллі.
Звісно ж, можна було б сина віддати котрійсь із бабусь й податися на заробітки, проте Олексій вирішив сам опікуватися малюком. Відповідально ставився до своїх батьківських обов’язків — навчився пеленати, а годував за графіком. А ще додалося клопотів через встановлення батьківства, бо з Галиною проживав у цивільному шлюбі.
Сусідка, яка навідувалася до Олексія, хвалила його за те, що завжди йому вистачає терпіння доглядати за сином. Вона так хотіла, щоб молодого батька хтось підтримав і розрадив. Бачила, як Олексій із півторарічним синочком бідував, бо тоді отримував лише три сотні гривень соціальної допомоги. І радий був би влаштовуватися на роботу, але хто ж наглядатиме за дитиною. Тож доброзичлива сусідка, згадавши про Тетяну, з якою випадково познайомилися, попросила, аби зателефонувала Олексію. І вона погодилася, хоча уже не сподівалася, що пощастить їй із супутником життя. Якраз, коли у півторарічного Валери з’явилася мама, то і я познайомилася з нею.
— Мій син Денис лише на кілька місяців старший від Валерія, — розповідала тоді сімнадцятирічна Тетяна. — Сподіваюся, що наші діти подружаться. Я наглядаю за хлопчиками, а Олексій з ранку до вечора працює в ковбасному цеху.
Вдалося мені поспілкуватися з батьком сімейства, який відпросився з роботи. В очах його бачила радість, бо сказав, що є кому довірити свій скарб, маленького синочка. Та й Дениска, запевняв, ніколи не образить, намагатиметься стати для нього теж турботливим татом.
Схоже, в оселю щирого й працьовитого чоловіка щастя повернулося. А чи зуміє його втримати молоде подружжя, у мене чомусь не було впевненості. Та коли рівно через вісім років, в останні дні літа, знову зустрілася з Олексієм, то він мене здивував. Ставши багатодітним батьком, дає раду чотирьом дітям, бо дружина поїхала на заробітки. Хоча спочатку познайомилася з його синами, які дружно прийшли у фельдшерсько-акушерський пункт за щепленнями. Від них і дізналася, що їхній тато підсобляє із ремонтом, старається, щоб у школі встигнути усе пофарбувати й побілити до першовересневого дзвоника.
І як у перший день зустрічі, привітний Олексій знайшов час розповісти про те, як йому доводиться самому підтримувати сімейне вогнище. Як тільки-но найменшому Демиру виповнився рік, то він вирішив поїхати на заробітки, бо ж зажурився, що стара хата потребує ремонту та й хлів треба добудовувати, а зарплата маленька. Підростають діти, а з ними й потреби зростають — хотілося б і комп’ютер купити, і мобільний телефон Денису та Валері хоча б один на двох, бо ж вони як нерозлийвода, навіть у школі сидять за однією партою. Проте Тетяна засумнівалася: чи сама справиться вона з хлопцями, адже виховувати синів все-таки чоловічий обов’язок. І, довіривши дітей Олексію, вирішила подбати про благополуччя сім’ї.
У подружжя троє школярів — тож довелося купити їм велосипеди, на яких вони добираються до школи з рідної Слобідки - Глушковецької. А в негоду змушені Денис, Валера й Тимур долати пішки чотирикілометровий шлях до Глушковець.
— Коли ж втомлені й брудні діти сідають за парти, то в них зникає інтерес до навчання, а у тріскучі морози змушені учні сидіти вдома, — зауважує Олексій. — От, якби ходив шкільний автобус, то настало б веселе життя не лише в моїх синів.
Поки що саме ці думки найбільше тривожать небайдужого батька. А от його прохання про облаштування у селі спортивного майданчика із гойдалками та турниками, схоже, почула місцева територіальна громада. Хоча, час покаже.
А ще задумав Олексій створити футбольну команду, навіть вирішив пошити спортивну форму для синів. «Усі, навіть чотирирічний Демир, вправно ганяють м’яча. Зацікавилися грою у футбол їхні друзі. Тож, спробуємо позмагатися зі школярами з сусідніх сіл», — розповідає про свої плани Олексій.
Попри свою зайнятість буденними клопотами, 32-річний турбот-
ливий татусь докладає усіх зусиль, аби його діти зростали розумними, здоровими й сильними, й вірить, що вони виправдають його надії. А я знову переконуюся, що його батьківська любов уже до чотирьох синів — велика й незрадлива.
Gismeteo 
