Недаремно кажуть, що довголіття треба заслужити у Бога. Тож, мабуть, Марія Йосипівна Бондарук з села Михнів на Ізяславщині, якій нещодавно виповнилося 100 років, має перед Всевишнім особливу милість. Щоправда, життя її ніколи не голубило, навпаки – посилало великі випробування, які вона гідно долала.
Коли Марія проводжала на фронт чоловіка Степана, то не думала, що бачить його востаннє. На руках з маленьким синочком, терплячи нужду важких воєнних років, молилася, щоб повернувся чоловік з далеких фронтів живим. Степан пройшов майже усю війну, але в останні дні цього лихоліття ворожа куля наздогнала солдата, загинув на території Чехії. Дізнавшись про це, Марія й не знала, як бути далі. Надія на те, що чоловік повернеться з війни, давала їй сил жити, зводити невеличку хатинку, ростити сина. Всі сподівання на краще зруйнувалися в одну мить, разом з похоронкою, яку тримала в руках.
Спостерігаючи, як побивається Марія, рідний Степанів брат – Іван запропонував створити сім’ю, бути їй підтримкою. Вона погодилася, адже й справді потребувала чоловічої допомоги, захисту, поради. Хотіла, щоб її син мав батька.
Проте недовго судилося прожити Марії з Іваном. Через слабке здоров’я, складні недуги невдовзі він помер. Про нього , щоправда, нагадував син, який був дуже схожий на свого батька Івана.
І знову сім’я трималася на її тендітних жіночих плечах. Марія Йосипівна працювала в рільничій бригаді місцевого колгоспу, аж до самої пенсії. Усі відгукувалися про неї як про дуже відповідальну, добру й сердечну жінку.
Трудилася вона важко, але таки зуміла виростити синів порядними людьми. Анатолія, на превеликий жаль, уже немає серед живих. Він приходить до мами лише у снах, за упокій його душі щодня молиться вона.
На схилі літ великою розрадою, великою втіхою для Марії Йосипівни є її син Володимир з дружиною Діною, онук Віктор і його дружина Мирослава, разом з якими й мешкає в одній хаті.
А загалом доля нагородила Марію Йосипівну чотирма онуками, шістьма правнуками. Рідними вважає Марія Йосипівна й своїх племінників. Вона зростала у багатодітній сім’ї, де було п’ять дівчаток і четверо хлопчиків. Тож має велику родину, яку завжди зігрівала своєю любов’ю.
Цієї любові вистачає у неї на всіх і тепер. Бо за кожного зі своєї родини переживає, і успіхам кожного щиро радіє.
У день століття Марії Йосипівни Бондарук привітати поважну ювілярку прийшло чимало михнівчан. Святкували сторіччя в теплій атмосфері. Ювілярка із задоволенням підспівувала гостям, адже свого часу була учасницею церковного хору. Каже, щира віра у Бога допомагала їй в житті долати всі негаразди. Нині столітня Марія Йосипівна ще мріє побачити, як одружуватимуться її правнуки. До таких щасливих подій, додає, варто дожити.
Gismeteo 
