Понад шістнадцять років тому випадкова зустріч поєднала долі Олександра та Ольги Ставінських. Без сумніву, це було кохання з першого погляду. Адже Сашко відразу запропонував Ользі руку і серце. «Залишайся зі мною, нікуди не їдь», — сказав їй. А вона ні на мить не засумнівалася у щирості його слів. І жодного разу не докоряла собі, що стала його дружиною.
— Сашко — місцевий, а я з Волині Любомильського району, з віддаленого села Руда, яке неподалік польського кордону, — розповідала Ольга. — Як закінчила одинадцятирічку, то мама порадила мені вступити до Грицівського художнього училища, про яке дізналася із газети. Я з дитинства гарно малювала, навчалася живопису у своєї землячки, відомої художниці Валентини Михальської.
Після закінчення училища Ольга вирішила повернутися додому, але подруга попросила її допомогти завезти речі у Красилів. Погодилася і зустріла свого судженого.
Заміжжя не зв’язало жінку по руках і ногах — вона вирішила навчатися у Луцькому національному технічному університеті.
Праглося свого житла. Підростало двоє діточок — Марина та Олексій, а подружжя чекало на поповнення.
— У Щиборівці, неподалік Красилова, ми придбали дім, а в ньому роботи, непочатий край — на ремонт потрібні були гроші, і чоловік змушений був поїхати на заробітки до Польщі на три-чотири місяці, — продовжувала моя співрозмовниця. — Приїжджав лише на тиждень і знову назад.
Похмурі дні настали у родини через матеріальну скруту. Проте Ольга була упевнена, що разом переборють усі труднощі. Свою матусю підтримувала донька Марина. Напрочуд обдарована школярка, відмінниця, навчається у школі, захоплюється вивченням іноземних мов і радо бере участь у різних обласних та всеукраїнських конкурсах.
— Це було навесні 2019 року. Тоді зі школярами та своєю донькою, а я веду гурток образотворчого мистецтва у Будинку творчості дітей та юнацтва, поїхали на конкурс «Подільська писанка». Лише за дві години без будь-якої допомоги та по пам’яті учасникам потрібно було розписати яйце та перед журі захистити свою роботу...
Звісно ж, Ольга Григорівна хвилювалася за своїх вихованців. Із завмиранням серця слухала, коли донька розповідала про значення символів своєї писанки. Сказала, що вийшло у неї
96 клинців, бо має багато бажань, але серед них є найважливіше і найжаданіше — «щоб мій тато не їздив на роботу в Польщу, а був постійно із нами».
Літній чоловік, який сидів у журі, підтримав школярку, побажав здійснення її бажань.
І, як не дивно, усе сталося, наче за помахом чарівної палички. «Наш татко уже наприкінці літа того ж року знайшов роботу в Старокостянтинові, і ми вже усі разом», — зауважила моя співрозмовниця.
Упевнена — в символах, орнаментах писанки є дивовивижна сила і захист, а коли її пише, то відчуває впевненість і спокій. «Минулої весни перечитала чимало інформації, переглянула багато майстер-класів. І вдалося мені написати для дітей писанки, кожному із різними символами Особливо хвилюємося за Олексія, бо в нього хворе серце. Коли стався напад, дізналася про хворобу. Як підросте, нас чекає операція. Схоже, що писанка із символом здоров’я вберегла сина від чергового нападу. А чоловікові написала символ достатку. Не повірите, але ми мали змогу поїхати у Карпати та придбати своє авто».
У чистий четвер уся родина чаклувала над великодніми писанками. Уперше допомагав своїй матусі найменший Мирославчик. Хлопчик невдовзі упевнено триматиме писачок. Хай здійснюються мрії, сподівання та задуми гарної та дружної сім’ї.
Gismeteo 
