Біля двоповерхового будинку уже чекав Джо із донькою. Привітавшись, він запросив у дім. Його слова, мовлені українською мовою, звучали, наче мелодія. І поки Джо на кухні готував каву, я спілкувалася з господинею будинку Альоною. Жінка вразила не лише гостинністю, а й відвертістю.
Згадала Альона й проте, як зарікалася, що ніколи уже не вийде заміж, бо обпеклася. Однак життя підготувало їй приголомшливий сюрприз аж у Італії.
Їхати на заробітки в чужу країну Альоні Наконечній було боязко. Однак іншого виходу із глухого кута безгрошів’я вона не бачила. А їй якнайшвидше хотілося віддати борги, подбати про майбутнє доньки та сина.
Чужа країна зустріла заробітчанку з відкритими обіймами. Жінка відразу знайшла роботу доглядальниці, високооплачувану, яка стала для її сім’ю порятунком від нестатків та скрути. Потім несподівано в життя Альони увірвалося кохання — таке схоже на сон. Із Джо познайомилася у подруги, коли прийшла привітати її з днем народження. Альоні навіть здалося, що бачила його в індійському кінофільмі — високого, стрункого, справжнього лицаря, хоча й трішки сентиментального.
Романтики в їхніх стосунках не бракувало. «Хоча Джо працював допізна, але протягом кількох місяців ми день у день зустрічалися й прогулювалися вечірніми вулицями містечка Брешія, — розповідала моя співбесідниця. — Джо часто мені повторював італійською: ти моє кохання».
А якось він з сумом сказав Альоні, що у його країні Індії шлюб залежить від рішення батьків, які шукають синові наречену ще у дитячому віці й домовляються про майбутній сімейний союз. А наречений зобов’язаний виконати волю батьків. Проте йому, зізнався Джо, серце важко підкорити розуму, бо своє життя не уявляє без чарівної україночки й хоче про неї турбуватися як про свою дружину.
Відколи Альона розлучилася з чоловіком, а уже минуло понад десять років, не приймала ні від кого ані залицянь, ані пропозицій руки й серця. А от індійцю із Пенджаба не змогла перечити.
Коли нове життя зародилося під її серцем, то засумнівалася, чи правильно вона чинить. Зателефонувала матері у Кам’янець-Подільський. «Значить твій чоловік від Бога», — заспокоїла доньку. Та й Джо дуже втішився, що стане батьком.
Із чоловіком та донькою Каріною Альона повернулася у рідне село. «Вмовила мене приїхати в Україну бабця Марія. Їй дуже хотілося побачити свою правнучку Каріну, — продовжувала Альона. Наче відчувала старенька, що життя згасає... Через три місяці після нашого приїзду бабці не стало».
А Джо розповідав, що він не з бідної сім’ї: у батьків є земля, техніка для її обробітку, проте йому змалечку довелося тяжко працювати. Уміє він і косою орудувати, і відремонтує побутову техніку, полагодить автомобіль чи мотоцикл. 34-річний чоловік не сподівався, якою дрогоцінною для нього стане батькова наука у далекому українському селі, бо приноситиме йому зиск. А ще Джо заробляє на євроремонтах.
Та не й раз Альона переконувалася, що її чоловік легко справляється з хатньою роботою, уміє швидко й смачно приготувати обід для великої родини. Страви індійської кухні подобаються усім — і старшій доньці Марті, і сину Володі. Джо часто готує хлібні коржі чапаті, які пече на сухій сковорідці та без олії. Завжди, пояснює він мені, в індійській кухні використовують різноманітні спеції, а до кожної страви передбачений певний склад. Скажімо, карі не лише назва приправи, а й страва, схожа на овочеве рагу.
Подружжя мріє взяти участь у телевізійному шоу «Хата на тата». Альона впевнена, що її чоловік справиться з усіма завданнями, навіть з найскладнішими. Джо вже спілкується українською мовою, хоча лише півтора року проживає у нашій країні. Йому доводиться боротися із бідністю. Адже в Італії, де працював понад шість років, за свою працю мав щедру винагороду. Нині у нього заробітки копійчані. Він дивується, як виживають українські селяни. Проте найближчим часом батьківщини дружини не має наміру залишати. Джо упевнений — матеріальна скрута сімейному щастю не завада. І щодня своїй прекрасній Альоні нагадує: ти моє кохання. Ці слова, сказані українською мовою, для жінки бринять, наче звуки музики.
Gismeteo 
