Є історії з життя людей, які захоплюють цікавими фактами, різноманітними крутими поворотами долі, а є ті, від яких буквально перехоплює подих, коли просто не віриться в почуте. Та людині властиво витримати стільки, на скільки сил дає Всевишній – ні більше ні менше.
Так сталося і з героєм статті Макаром, про якого піде мова далі, котрий не здався і витримав пекло рабства довжиною довгих 15 років. І хоч відтоді минуло майже сім літ, але спогади не дають заснути й донині.
В 2000 році він разом із друзями-односельцями, шукаючи роботу, бо ж сім’ю треба годувати, якраз син пішов до школи, почув про непогані перспективи заробітку на лісозаготівлі. Проте їхати треба було аж в Республіку Карелію, яка розташовується в північно-західній частині Росії. Вона здавна відома своїми густими й подекуди непрохідними лісами, які займають понад 50 відсотків загальної площі всієї республіки. Тому робота точно буде, думали молоді чоловіки, коли збиралися в дорогу. Проте коли прибули на місце, після довгої дороги з пересадками на старому військовому автомобілі, то були добряче здивовані – стара дерев’яна хатина, схожа на казарму, а поряд нічого – лише суцільні ліси. До найближчого населеного пункту хтознає скільки десятків кілометрів. Їм сказали облаштовуватися, а на світанку вже на роботу – заготовляти ліс. Документи в них з метою, щоб десь не загубити, забрав господар на зберігання ще на вокзалі.
З цього моменту й фактично почався відлік жахливого періоду в житті Макара – він і друзі опинилися в рабстві, без документів, зв’язку, відірвані від цивілізації. Довкола ліси й страхітливі болота, якими теж славиться Карелія, в деяких місцях у трясовину затягувало повністю легковий автомобіль. Працювали важко, недоїдаючи, в лісах через високу вологість плодилося багато комах, які до крові кусали чоловіків. Якщо хтось хворів, медичної допомоги господар не надавав, рятувалися як могли. Деякі заробітчани, в більшості через різні інфекції, гинули. Їх просто закопували в багно…
Всі роки дружина Каміла чекала звістки від чоловіка, щодня, молилася і вірила, що одного разу відчиняться двері – і він увійде. Матір та батько, змирившись із втратою сина, просили йому Царства Небесного. Вже ніхто, крім Каміли, не вірив, що він живий. Але після п’ятнадцяти років страшного рабства йому разом із одним другом вдалося втекти. Вони понад три місяці переховувалися в небезпечних лісах, в яких повно звірини, йшли ночами, їли ягоди та все, на що могли натрапити. Їх особливо й не шукали, бо «рабовласники» знали: вийти з тих лісів і боліт – нереально.
Проте одного дня відчинилися двері й дуже виснажений, блідий, хворий і худий Макар став на порозі. Каміла, мало не втративши свідомість, закричала сину: «Святославе, тато повернувся!». Син, якого він так давно не бачив, кинувся до батька, і міцно-міцно обійнявши, сказав, що нарешті його найбільше бажання здійснилося – тато вдома.
Gismeteo 
