У книзі «Незнане Поділля» Сергій Єсюнін наводить цікавий документ, у якому йдеться про угоду щодо наймання на роботу якогось парубка Антона з села Хропотова (нині Чемеровецький район) до пана Стебнецького. Закінчується цей документ словами: «при том були свидетели — старий Марко на могориче та пан Подзенський так само могоричник». І в інших угодах та договорах того часу обов’язково зазначені «могоричники», які були офіційними свідками тієї чи іншої домовленості.
Як би це дивно не виглядало нині, але в ті часи могорич мав окрім хмільної, ще й юридичну силу. Саме він остаточно узаконював будь-яку угоду, що набувала непорушності. Аби така угода мала законну силу, обидві сторони на знак згоди випивали (вдома або в корчмі) горілки. Якщо могоричу ще не було, то й перемовини можна було перервати або не визнавати ніяких зобов’язань. Але якщо могорич випили, то будь-який договір визнавався обов’язковим до виконання. Свідки укладення угоди ставали і могоричниками, котрих також пригощали. У разі виникнення суперечок чи невиконання умов угоди, могоричники виступали посередниками в улагодженні суперечки і навіть визнавалися законними свідками в офіційному суді. Ось таку передісторію має могорич. А в що він тепер перетворився, мабуть, немає потреби нагадувати…
Gismeteo 
