Саме таке визначення напрошується після споглядання подій минулого тижня. Бо й справді, як інакше назвати те, що відбулося. З одного боку прозвучало повідомлення про початок в Україні шостої хвилі (а скільки їх ще має бути?) мобілізації. А з іншого — виникає запитання, на якій підставі це відбувається, якщо офіційно наша держава війни не веде? Адже будь-який енциклопедичний словник дає чітке визначення поняття мобілізації: комплекс заходів по переведенню на воєнне положення Збройних сил, економіки та державних інститутів країни (загальна мобілізація) чи якої-небудь їхньої частини (часткова мобілізація). І знову ж таки, з одного боку, наша влада для визначення подій на сході України попри важкі людські втрати і постійні бої вперто використовує термін антитерористична операція, а з іншого — Верховна Рада прийняла закон і визнала частини Луганської та Донецької областей окупованими територіями. Але ж, якщо є окупована територія, а не територія проведення антитерористичної операції, то є і окупант, і агресор, а не якісь невідомі і невловимі вже більше року терористи. То, виходить, що не дружать наші владці з логікою? Чи насправді у них зовсім інша логіка?
Такі ж думки виникають і після скандального звільнення з посади голови СБУ Валентина Наливайченка, а потім майже всіх його заступників. Подібні кадрові рішення у будь-якій країні навіть у мирний час означають лише одне — справи у спецслужбі, яка стоїть над іншими правоохоронними органами, уже геть кепські або ж катастрофічні. А масове звільнення керівників такого рівня фактично під час війни закономірно викликало у людей підозри у несправжності озвучених мотивів такого рішення. Бо ж за цією логікою за допущені прорахунки, які призвели до оточення частин і підрозділів Української армії і, як наслідок, до важких людських та матеріальних втрат, мали б відповісти і високопоставлені армійські офіцери. Але ж ніхто досі за це не покараний.
Підозрілим виглядає і час звільнення Наливайченка, адже після виникнення масштабної пожежі із людськими жертвами на нафтобазі у Василькові голова СБУ оприлюднив інформацію про «кришування» інтересів компанії БРСМ колишнім високопоставленим керівником Генеральної прокуратури. Одразу ж після цієї заяви була скасована поїздка Наливайченка до Сполучених Штатів, а його самого як свідка викликали на допит у Генпрокуратуру, куди він приїхав (напевно, мав на те підстави) у супроводі бійців спецпідрозділу «Альфа», але їх там уже чекав підрозділ Національної гвардії (напевно, також небезпідставно).
Я далекий від думки, що бюст Валентина Наливайченка пора відливати із бронзи, але й для звільнення його з посади в умовах війни мають бути надзвичайно вагомі аргументи. А їх-то насправді й бракувало. Бо й особиста зустріч Петра Порошенка з депутатами від блоку його імені і з керівниками парламентських фракцій не переконала нардепів у тому, що потрібно підтримати рішення президента. І навіть у день голосування за звільнення голови СБУ перемовини тривали так напружено, що початок роботи Верховної Ради затримався аж на півтори години. Насправді ж, за свідченнями депутатів, то було не конструктивне обговорення подальшої долі України, а банальні торги, у яких кожна фракція намагалася «вирвати» якісь свої вигоди. Так, висловлювалися думки, що «УДАР» погодився на звільнення свого найвисокопоставленішого представника у владі в обмін на сприяння у законодавчому закріпленні норми щодо виборів мера Києва в один тур. Такий варіант нібито влаштовує і лідера «Самопомочі» Львівського міського голову Андрія Садового.
Тому з приводу того, що відбувалося минулого четверга у парламенті, позафракційний депутат Борислав Береза заявив: «Верховна Рада перетворилася на біржу, де голоси виборців обмінюються на капітал для депутатів». І лише голова фракції Блоку Петра Порошенка Юрій Луценко незважаючи на оцінки своїх колег, заявив: “Жодних інтриг особистого, політичного характеру у цьому немає. Просто глава держави вважає, що СБУ на цьому етапі має очолювати не дипломат, не політик, а фаховий працівник розвідувального напрямку». Ніби у минулому році, коли Наливайченка призначали на посаду фактично паралізованої і розваленої спецслужби, там потрібен був дипломат і політик. І при цьому ні ті, хто зініціював, ні ті, хто в парламенті підтримав це звільнення, навіть не подумали про те, як поставляться в умовах війни то такого кадрового повороту колишні підлеглі Наливайченка? Знову виходить, що у кожного політика своя логіка?
А ще минулого тижня Арсен Аваков сотворив справжнісіньку сенсацію, заявивши, що його доблесні підлеглі затримали убивць Олеся Бузини. Чому сенсацію? Та тому, що убивць журналістів у нашій країні зазвичай або ж не знаходять зовсім, або розслідування таких справ триває десятиліттями. І така оперативність (адже перший підозрюваний у вбивстві Ґії Ґонґадзе був затриманий лише через понад десять років після початку його пошуків, а імена замовники його вбивства і досі не оприлюдені, а самі вони не покарані), розкриття убивства Бузини (два місяці) наводить на деякі роздуми. Ось, якби убивць затримали по гарячих слідах ще 16 квітня, то тоді не виникало б запитань, чи справді затримали тих, кого треба? Більше того, підозрюваними у вбивстві журналіста названі українські патріоти, учасники подій на Майдані і бойових дій на сході, офіцери Міністерства внутрішніх справ, які нібито володіли компроматом на вищих керівників міліції. Самі ж затримані одразу ж заявили, що не причетні до злочину, а їхній арешт має замовний характер. До того ж, це не перший випадок, коли міліція звинувачує у різноманітних злочинах саме національно свідомих громадян і бійців добровольчих батальйонів. А ось успіхами у затриманні і покаранні злочинців, які убивали і катували учасників Революції гідності, чомусь ні підлеглі Генерального прокурора Шокіна, ні підлеглі міністра Авакова не поспішають похвалитися. Чи й на цей рахунок у них є своя логіка, якою не мають наміру ділитися із громадянами, котрих зобов’язані захищати і охороняти? Така ось гібридна правда. Чи неправда?..
Gismeteo 
