Вона — децентралізація — в усіх на вустах. Її схвалюють. Її побоюються. Нею нехтують. Але за будь-яких обставин, саме вона, як у журавлиному ключі, є першою. Тією, без якої не можливі інші, так потрібні Україні реформи. Очевидно, через елементарне невміння або небажання верхів донести суть, зміст та очікувані результати й наслідки докорінних змін до простого люду, і породжує такі різні та суперечливі думки, а, почасти, і страх.
То що насправді готує нам децентралізація, як зміниться життя кожного з наших краян, — далі ведемо бесіду з Михайлом ЗАГОРОДНИМ, головою обласної державної адміністрації.
— Михайле Васильовичу, в березні набрав чинності Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Уже в усіх регіонах, у тому числі, і на Хмельниччині, запрацювали регіональні офіси реформ. Як вважаєте, яку користь із цього отримає кожен із нас, чи насправді розвиватимуться території?
— Так, впевнений – це потужний поштовх для розвитку. Насправді, децентралізація є найважливішою з реформ, що проводяться в Україні. Від неї залежить передача повноважень від влади до людей, формування спроможних територіальних громад, які матимуть свої фінанси і будуть здатними ними розпоряджатися. А головне — усі рішення, які стосуються життєзабезпечення громад, ухвалюватимуться на місцях. Разом із тим, буде запроваджена відповідальність органів місцевого самоврядування перед виборцями за ефективність своєї діяльності, а перед державою — за її законність.
— Наскільки ця реформа є виправданою та своєчасною?
— За великим рахунком, вона давно визріла і навіть запізнилася. Ніхто не стане заперечувати, що зараз є велика різниця між наданням послуг у місті та селі. На жаль, щоб встановити правильний діагноз і купити ліки, треба поїхати у міську лікарню чи аптеку. Комп’ютерних технологій та іноземних мов швидше навчать у міській школі. А скільки дозволів, довідок просто неможливо взяти у сільській раді? Надмірна централізація бюджетів та послуг, яка існує тепер, дозволяє комфортно жити у мегаполісах, обласних центрах або, частково, у районних. Села ж натомість деградують. Відчай людей можна зрозуміти. Сільська рада на чолі з головою швидше імітують повноваження місцевого самоврядування, а насправді реально не можуть вплинути на формування своїх бюджетів і є, швидше, виконавцями, а не розпорядниками коштів. І насправді, причина не в тому, що вибираємо поганих сільських голів, а в тому, що у них відсутні важелі впливу. Тому реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади є однією з першочергових. Потрібно наблизити послуги до людей і додати громадам на місцях повноважень та ресурсів.
— Багато хто з острахом чекає майбутніх змін, і це закономірно. Чи є побоювання особисто у Вас?
— Погоджуюсь, нове завжди лякає і насторожує. Ми не звикли виходити з так званої «зони комфорту». До прикладу, щоб зважитися на ремонт у власній оселі, будемо довго невдоволено поглядати на тріщини, бурчати, що в кутку протерлися шпалери, але початок ремонту відкладатимемо не раз, придумуючи різні «об’єктивні» причини. Настав час зробити новий сучасний ремонт у нашій державній оселі. Хочу застерегти від одного: це не має бути косметичний ремонт лише для видимості змін, це будуть глибинні процеси задля реального результату.
Загалом хочу підсумувати, що самостійні громади — це ті, які можуть забезпечити роботою мінімум 70 відсотків свого працездатного населення. Лише тоді буде розвиватися інфраструктура та ця громада.
До речі, фінансування шкіл та первинний рівень медичної допомоги відбуватиметься за рахунок медичної та освітньої субвенцій. Але в даному випадку держава вперше спробує обійтися без посередників та віддаватиме кошти відразу в об’єднану громаду, яка і вирішуватиме, що і як їй утримувати.
— Побутує думка, що реформа стане поштовхом до масового закриття шкіл, дитячих садочків, медичних закладів, що уже починає у багатьох районах втілюватися у життя. Як можете прокоментувати цей факт?
— Маю зауважити, що доля шкіл, інших об’єктів соціальної сфери залишатиметься суто в руках самої громади. Однак вона має розуміти, що це дуже відповідальний крок. Адже, доведеться чесно відповісти, наскільки вартість утримання, до прикладу, одного учня відповідатиме результатам зовнішнього незалежного оцінювання, як часто відчинені двері сільського клубу і чи, може, варто замість закриття школи подумати про об’єднання сільської та шкільної бібліотек? Це вже, звичайно, стратегія розвитку кожної місцевості на власний розсуд, а не за вказівкою зверху.
— Михайле Васильовичу, як можете прокоментувати ухвалений перспективний план об’єднання територіальних громад області?
— За ним насправді стоїть кропітка робота багатьох небайдужих людей: працівників виконавчої влади, місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад усіх рівнів, громадських активістів. Фактично, з існуючих на сьогодні 605 місцевих громад базового рівня, надалі матимемо 54 спроможні самодостатні територіальні громади. Ми не заперечували, коли в інте-ресах громади треба було змінити межі районів, дали можливість відродитися колишнім містечкам із Магдебурзьким правом як адміністративним центрам територіальних громад. Проте наразі перспективний план — це лише поверхнева дорожня карта, подальше бачення розвитку області. Найважливішим є те, що принцип добровільності, передбачений законом, є пріоритетним, тому без рішень про згоду сільських рад ніхто стверджувати факт об’єднання громади не може.
У більшості випадків передбачуване об’єднання виправдане, адже такі громади майже вдвічі збільшать свої доходи.
— У чому вбачаєте найбільші проблеми реформи?
— Їх чимало. Загрозою ефективному моделюванню Перспективного плану є так звані «місцеві еліти з містечковими інтересами», які не здатні дорости до рівня стратегічного розвитку. Несподіванкою стала для нас пасивність міських громад, особливо міст обласного значення, адже вони зайняли очікувальну позицію, сподіваючись на те, що суміжні сільські та селищні ради самі попросяться в об’єднану громаду міста. Натомість, одні амбіції породили інші, і, як наслідок, маємо ситуацію, коли міста Хмельницький та Кам’янець-Подільський залишаться з мінімальною зоною розвитку та розширення.
Не менш важливою вважаю і проблему інформаційно-роз’яснювальної роботи. Незважаючи на серію комплексних семінарів, навчань і нарад, які проводилися силами працівників обласних держадміністрації та ради, Офісом реформ, Хмельницького центру перепідготовки кадрів, нам не вдалося ще дійти до кожного населеного пункту, до кожної людини. А, як відомо, де утворюється вакуум, там є місце для маніпулювання думкою громадян.
Вірю, що мудрість громад та їхніх очільників при системній роз’яснювальній роботі Офісу реформ, лідерів громадської думки у найближчий період сприятимуть розв’язанню цієї проблеми.
— Михайле Васильовичу, на чому хочете акцентувати увагу наших краян?
— Процес об ’єднання громад є доволі складним і тернистим, але це єдиний правильний шлях. У загальному котлі реформ — реформа з децентралізації буде однією з перших і найглобальніших. Вперше в історії незалежної України Президент ділиться владою, а не узурпує її, не придумує, як її зробити авторитарнішою. Український народ, нарешті, перестав вагатися, демонструє готовність до рішучих змін, тому всі ми разом не маємо права на помилку, і навіть на зупинку — в іншому випадку нас не зрозуміє не лише світова спільнота, нам загрожує зневіра у власних силах, зрада ідеалів Революції гідності. Тож настав час для мобілізації всіх ресурсів не лише на сході нашої країни, а в кожному колективі, в кожній громаді заради майбутнього держави Україна.
Gismeteo 
