Попри те, що вибори до місцевих рад відбудуться вже на наступному тижні, тих, хто остаточно визначився зі своїми обранцями, небагато. Дехто й тепер не погоджується із «прив’язкою» кандидатів до партій. Мовляв, сприймаю ділові та людські якості кандидата, а політична сила — не до вподоби. Трапляється, навпаки — ідеї партії близькі, а кандидатури на депутатське крісло — так собі. Серед активних агітаторів, як правило, ті, хто хоче підзаробити у «жнивний» період, або й сам має намір отримати депутатську перепустку у Раду.
Так чи інакше, а 132(!) партії в країні зі своїми представниками вийшли на фінальний забіг, впродовж якого, без сумніву, будуть застосовані вже випробувані і ще зовсім нові прийоми зваби електорату. Від передвиборних технологій нікуди не дінешся. Але, принаймні, цього разу варто врахувати попередні помилки і не дати так просто та легко себе ошукати.
На що спроможний і чим дихає той чи інший кандидат у депутати, не дуже й приховаєш у селі, селищі і навіть райцентрі. Тож намагайтеся серед них надавати перевагу тому, з ким без вагань пішли б, як кажуть, у вогонь і воду. У місті складніше — особисте знайомство з усіма кандидатами практично неможливе. Тому треба добре думати, аби відділи зерно від полови, і щоб обранці після перемоги не обернулися до своїх виборців спиною і не стали насамперед вирішувати особисті, шкурні питання.
На тлі передвиборної тематики багатьох українців ошелешив ухвалений нардепами закон про фінансування політичних партій з державного бюджету.
Згідно з результатами опитування Центру Разумкова, проведеного у вересні 2015 року, 61 відсоток опитаних вважають, що партії мають фінансуватися коштом членських внесків, 38 — відповіли, що фінансову підтримку партіям повинні надавати їхні прихильники, а ще 30 переконані, що партії мають отримувати кошти від бізнесу. Лише 25 відсотків українців підтримують ідею фінансування партій з державного бюджету. І така підтримка, в основному, серед людей, котрі мають високий рівень освіти та гарне матеріальне становище.
Втім, після чотирьох невдалих, так званих сигнальних голосувань, законопроект все ж підтримали із запасом в один голос — 227 «за». Тож партії, які пройдуть двопроцентний бар’єр, можуть розраховувати на гроші платників податків, як і нинішні.
Скільки ж коштів піде з бюджету на партії в разі підписання Президентом закону, так і залишилося таємницею для загалу. Заступник міністра фінансів України Роман Качур ще у вересні назвав цифру в один мільярд гривень. Але, розуміючи, що це може налякати українців, було й уточнення — мовляв, то не коректні підрахунки.
Далі, вже під час обговорення законопроекту в другому читанні, народний депутат Сергій Лещенко розповів інше: «Випереджаючи невдоволення, скажу, що в середньому 80 копійок на місяць український громадянин буде виділяти на всі політичні партії в Україні». Інші його колеги називали цифру 50 гривень.
У самому ж законі зазначено, що щорічний обсяг державного фінансування статутної діяльності політичних партій, які, відповідно до цього закону, мають право на таке фінансування, становить дві сотих розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 1 січня року, що передує року виділення коштів держбюджету, помноженого на загальну кількість виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на останніх чергових або позачергових виборах народних депутатів. Складається враження, документ виписано так, що без міністра фінансів Наталії Яресько і не розберешся.
Відповідно до цього закону, коштом державного бюджету України фінансується статутна діяльність політичних партій, не пов’язана з їхньою участю у виборах народних депутатів, виборах Президента України й місцевих виборах, а також відшкодовуються витрати політичних партій, пов’язані з фінансуванням їхньої передвиборної агітації під час чергових та позачергових виборів народних депутатів України.
Фінансування партій фізичними та юридичними особами не забороняється, але має обмеження. Після довгих дискусій депутати вирішили, що максимальний розмір добровільного внеску для фізичних осіб складає 400 мінімальних заробітних плат, а для юридичних осіб — 800 мінімальних зарплат. З 1 вересня 2015 року мінімальна зарплата становить 1378 гривень.
Передбачається, що ті партії, які матимуть право на фінансування, отримуватимуть ще й бонус в 10 відсотків, якщо до фракції в парламент прийде не менше 30 відсотків жінок. Європейський Союз, наполягаючи на прийнятті такого закону в обмін на безвізовий режим, опирався на свій досвід. Тож євпропейці були переконані, що українські партії перестануть «підгодовуватися» олігархами і стануть досить самостійними. Однак це лише свідчить, що в ЄС Україну дуже мало знають, бо не розуміють, що, у разі необхідності, знайдуться інші важелі впливу і тиску на партії, котрі фінансуватимуться з бюджету.
У цілому, якщо проаналізувати результати минулорічних парламентських виборів, і зауважити, що для отримання фінансування з бюджету країни застосовувалась норма не про п’ять відсотків прохідного бар’єру, а два, як передбачено для майбутніх виборів, то гроші платників податків потрапили б в кишені 11 партій. Крім «Народного фронту», партії «БПП», «Самопомочі», «Опозиційного блоку», Радикальної партії, «Батьківщини», фінансування з державної скарбниці могли би отримати: «Свобода» (4,71%), КПУ (3,88%), Партія Сергія Тігіпка «Сильна Україна» (3,11%), партія «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка (3,10%) та… партія «Заступ»(2,65%).
Зважаючи на це, прихильникам ухвалення вищезазначеного закону потрібно буде знайти аргументи, щоб пояснити людям, котрі отримують мінімальні пенсії та зарплати, чому вони мають фінансувати партії, яким не вельми довіряють. Тим паче, коли ці партії жодного разу у повному обсязі не виконували свої передвиборні обіцянки.
Gismeteo 
