…Коли вони прийшли за «Правим сектором», я мовчав, адже я не «правосек», коли вони прийшли за «Свободою», я зробив вигляд, ніби нічого не сталося, адже я — не «свободівець», коли вони шмонали УКРОП, я, як і більшість, стенав плечима — диму без вогню не буває. Коли ж вони прийшли за мною — за мене вже нікому було заступитися.
Схоже, що цей перефразований мною вислів німецького пастора-гуманіста Мартіна Німеллера, мовлений ним у сорокових роках минулого століття, набирає неабиякої популярності в Україні. Судіть самі, скоро два роки мине, як полягла Небесна Сотня, а ще жодному (жод-но-му-у!) фігуранту тих подій не винесли вироку, зате маємо сотні в’язнів із когорти учасників Революції гідності: майданівців, добровольців, волонтерів, словом, усіх тих, хто, поваливши злочинний режим Януковича, дав змогу нинішній владі «царствоваті і всєм владєті», як казав Іван Грозний у фільмі Гайдая «Іван Васильович змінює професію». Минула субота, як і кілька десятиліть тому, знову стала в Україні популярним днем: 30 жовтня українці відзначили День політв’язня. Адже та кількість українських патріотів, яких, без права виходу під заставу, за найменшою, іноді — сміхотворно-надуманою підозрою, уже запроторили до буцегарні — вражає. Сотні, тисячі в’язнів сумління в Україні на знак протесту проти репресій цього дня відмовились від їжі. Зокрема, й звинувачений за участь у подіях 31 серпня під Верховною Радою наш земляк, нині вже — депутат Хмельницької обласної ради Віктор Бурлик.
До речі, про вибори. Як на мене, вони показали не лише те, що половина населення махнула на них рукою, не вірячи, що бюлетенем щось можна змінити в цій країні, а те, що, як казав мій дідо: «Голосуй не голосуй, все одно получиш…!». То чого пнутися, як жаба на корч? Все одно буде так, як за вказівкою провладних чи грошових мішків «намалюють» у протоколах на виборчій дільниці, а потім затвердять у ЦВК? Бо хіба той факт, що Закон «Про місцеві вибори» не виконано, оскільки на п’ятий день після проведення виборів не оголошено офіційних результатів, не свідчить про можливу фальсифікацію результатів? Але кого це хвилює? Схоже, що цей добре відлагоджений конвеєр фальсифікацій Україна не в силі зламати з тієї простої причини, що він, цей конвеєр, багатьох влаштовує, як і передвиборний процес, який перетворився в Україні із суперництва ідей у протистояння незаможник кандидатів із грошовими мішками, які купують голоси виборців, починаючи з гречки і закінчуючи пластиковими вікнами і ремонтом доріг. Тож чи дивно, що переможці виборчих перегонів у нас стають відомими вже на старті перегонів.
Зрештою, щоб зрозуміти всі фіглі-міглі, які творилися і творяться ще й сьогодні навколо результатів виборів в Україні, досить зайти в Інтернет і подивитися на маєток голови Центрвиборчкому, який розміщений на одній сторінці з Білим домом — офіційною резиденцією Президента США, щоб зрозуміти: поки в наших вітчизняних «підрахуїв», які нібито не мають інших джерел для існування, аніж зарплата держслужбовця, будуть такі маєтки, про чесні, відкриті і справедливі вибори можна забути. Бо Білий дім у порівнянні з будинком Михайла Охендовського — це як сільська хатинка в Мазниках чи Маломолинцях проти Будинку рад у центрі Хмельницького. Тож, дивлячись на палац очільника ЦВК, починаєш розуміти слова найбільшого фальсифікатора і містифікатора всіх часів і народів — Сталіна, який хитро всміхаючись у вуса, говорив: не суть важливо, хто виграв вибори, важливо, хто виграв… підрахунок голосів.
На тижні, що минув, відбулась ще одна неординарна і, як на мене, знакова подія: свою діяльність відновив Автомайдан, який першу виїзну акцію провів біля воріт приватного обійстя Президента Петра Порошенка. І хоч вістря самої акції було спрямоване не стільки проти Петра Олексійовича, скільки проти Генерального прокурора Віктора Шокіна, автомайданівці пережили певне дежавю: їх знову перепиняли загони міліції і «тітушок», а під’їзди до резиденції Президента перегороджували автобуси і автомобілі точнісінько так, як вони перегороджували колись Автомайдану під’їзди до Межигір’я. Протестувальники вимагали в Президента відправити у відставку Вік- тора Шокіна який, на їхню думку, гальмує боротьбу з корупцією в країні. Підозра небезпідставна, коли взяти до уваги той факт, що навіть посол ЄС в Україні Ян Томбінський написав листа до МЗС України, в якому вимагав замінити четверо одіозних прокурорів, яких генпрокурор призначив у комісію, що має обрати кандидатури до Спеціальної антикорупційної прокуратури. Щоправда, сам Шокін досить оптимістично дивиться у майбутнє. «Завершимо реформу і я попрошуся на відпочинок, буду ловити рибу. Я хочу бачити молоду прокуратуру, здібних молодих професіоналів, але вони готовими не народжуються, їх треба вчити, тому що досвід є досвід», — зауважив він.
Як тут не згадати Святе письмо: горе сліпцю, якого веде сліпець, бо обоє впадуть у яму! Отож, Боже збав, щоб такий «професіонал» і «борець» із корупцією, як Шокін, формував,творив і навчав молоду прокуратуру за власним образом і власною подобою! Узяти хоча б останні події, коли з санкції прокуратури, в рамках проведення спецоперації проти членів партії УКРОП, було проведено обшуки в приймальні народного депутата, кандидата на пост міського голови Дніпропетровська Бориса Філатова. Пам’ятаю, навіть за Януковича, коли ми стояли табором під Печерським судом під час суду над Юлією Тимошенко, міліціонери і «Беркут» не наважувалися зачіпати ті намети, на яких значилось, що це майно нардепів фракції «Батьківщини». Виходить, що часи змінилися, і не завжди — в кращий бік. Бо як розцінити той факт, що п’ятьма сотнями співробітників СБУ з бронетехнікою у дніпропетровській спецоперації проти УКРОПу керував генерал Шайтанов, котрий 18 лютого 2014 року керував штурмовою групою, яка захопила і підпалила Будинок профспілок у Києві. Тож як тут не погодитись із Героєм України Степаном Хмарою, який сказав, що в усіх подіях останнього часу проглядається один чіткий, але очевидний план: очорнити, оббрехати патріотів і залякати тих, хто не вміє критично аналізувати. І найголовніше, в нинішніх подіях все сприяє плану Путіна знищити форпост України на сході — Дніпропет- ровськ. План-мінімум — не допустити перемоги Філа- това на виборах мера міста. Бо його суперник Вілкул — це не просто представник мафіозного клану Януковича-Ахметова, Вілкул безпосередньо зав’язаний на Москву, як найактивніший член промосковської «п’ятої колони». Тож план-максимум — із допомогою Вілкула зробити з Дніпропетровська другий Харків, мер якого Геннадій Кернес уже заявив, що бере курс на зближення і відновлення зв’язків із Російською Федерацією.
Gismeteo 
