Кожне з повідомлень, як-то про жахливий теракт у Франції, навіть зовсім сторонніх людей зачіпає за живе і невимовним болем обпікає серця. Масштабна терористична атака минулої п’ятниці забрала життя понад сотні людей. Світ шокований таким жорстоким викликом, який кинутий напередодні саміту G20 (великої двадцятки) у Туреччині. ІДІЛ — терористична ісламська організація — продемонструвала страшну безжалісність. Важко збагнути, що хтось може стримувати насолоду від смертей безневинних.
Буквально через кілька годин після трагедії з’явилося співчуття Путіна. Оперативність просто-таки дивовижна, зважаючи на те, що коли сталася авіакатастрофа російського літака в Єгипті, російський президент спромігся на це тільки на третій день. Не виступив як президент перед народом, не вилетів у Єгипет чи Санкт-Петербург, коли доставляли тіла.
Та хіба може спраглий до крові хижак виявляти милосердя? Абхазія, Південна Осетія, Карабах, Дагестан — усюди путінський послід. Та крові йому, виходить, замало, бо захотілося ще й української…
Тож супероперативне співчуття аж ніяк не було виявом людського жалю. Путінські поплічники опісля розкрили своїми висловлюваннями з цього приводу все, що у верховного збоченця на умі. До прикладу, депутат Держ- думи Пушков написав, що «відповідальність за теракт у Франції лежить на американській коаліції». Другий одіозний депутат Марков стверджував, що конфлікт Росії і Заходу через Україну треба припинити і додав, що «київська хунта» — одна з головних перепон для спільної боротьби США, ЄС і Росії проти терористів. Були й інші висловлювання, але всі вони зводяться до одного: про Україну треба забути, а Росію прийняти в свої обійми як союзника. Таке враження, начебто уся ця зграя псів знала про те, що відбудеться і чітко вибудувала прийоми психологічної атаки.
Не віриться, що у паризьких терактах, Росія — невинне ягня, адже, приміром, Жириновський із трибуни Держ- думи у лютому пропонував спалити Париж. А нещодавно, наприкінці вересня, у відповідь на участь Франції в операції проти ІДІЛ на території Сирії, міністерство закор- донних справ Російської Федерації устами свого представника заявило, що обурене діями Франції.
Наводить на роздуми і такий факт: російською зброєю вбито 150 тисяч мусульман у Таджикистані, ще більше — на Північному Кавказі. Чому новоявлені терористи (звідки ж вони взялися?) влаштовують вибухи в Парижі? Чому «Аль-Каїда», афганські таліби не підтримують ІДІЛ, а останній дотримується тих же дій і феодального устрою, що притаманний нинішній Чечні? І, нарешті, чому російські літаки бомблять не ІДІЛ, а сирійську опозицію?
Кремлівський брехун та інтриган підступно заграє з Європою. Адже знає: у грудні ЄС вирішуватиме подаль- шу долю санкцій, крім того, США заклали у свій бюджет 300 мільйонів доларів військової допомоги Україні, дали гарантії на виділення третього мільярда доларів допомоги. Борг Януковича у три мільярди доларів Україна виплачувати не збирається, бо Росія не погоджується на ре- структуризацію. А ще ж погана кон’юнктура — нафта вже впала до 45 доларів і, схоже, не зупиниться на цьому. Така ось сіра картина змушує московського кровопивця до чергової брехні та інтриг. І хтозна, чи не виношує маніяк думки про нові насилля, залякування, страх — синоніми слова терор?
На тлі терактів у Парижі цінність вимученого голосування за законопроекти, що дозволяють Україні розраховувати на отримання безвізового режиму з ЄС, істотно знизилася. Галас, який зчинився у сесійній залі з приводу поправки до Трудового кодексу, ставив під загрозу отримання безвізового режиму. Звісно, панство, себто особи з дипломатичними паспортами і шенгенськими мульти- візами, як і раніше, не постраждало б, за будь-якого рішення. А як відгукнеться шумне «тертя» власть імущих на пересічних громадян хтозна. Цілком можливо, що зневажливе ставлення до Угоди про асоціацію може мати неприємне відлуння.
У Брюсселі 24 листопада буде зроблений технічний висновок про те, чи виконала Україна вимоги ЄС для безвізового режиму. Та останній день прийняття українськими парламентарями поправок усім запам’ятається як скандальний. Основний супротив і несприйняття стосувалися поправки щодо заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації на роботі. Обговорення теми завернуло в такі хащі, що й страшно подумати. Йшлося про те, що нас змушують визнати одностатеві шлюби. Зрозуміло, що віруючі християни наполягали: ніколи не погодимося визнати розпусту на державному рівні. Обурювалася і я, перечитуючи відгуки в Інтернеті. Аж поки не витягла сам Закон із чітко сформульованою поправкою. Дослівно стаття Закону викладена так: «Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ставлення до статевих відносин, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання».
Тепер ви розумієте, що все, з чого зчинився «переполох», — вигадка, швидше, звичайнісінький піар-хід.
Що ж, у тому, як відволікти увагу від головного, роздмухавши вогнище зовсім в іншому місці, наші політики демонструють виняткову майстерність, практично — вищий пілотаж. А коли ж про економіку подумають, про народ, який довірив їм, балакунам, владу?
Gismeteo 
