Минулі дні стали для Хмельниччини по-справжньому трагічними, бо за весь час агресії Росії проти України ще не гинуло одразу стільки наших земляків. Загибель солдатів і офіцерів назавжди перекреслила звичне життя їхніх родин. Їхні діти і внуки носитимуть у своїх серцях не лише пам’ять про рідних, але й ненависть до колишніх „братів”, які, ступивши на криваву каїнову стежку, принесли стільки горя і сліз в українські родини. І ця ненависть ой як надовго.
Кілька років тому до мене в редакцію завітала Ганна Петрівна Дзяна із Пархомовець Хмельницького району. Вона розповіла про долю свого діда — учасника Першої світової війни Якова Григоровича Дзяного, закатованого в австрійському полоні. А прощаючись, сказала: „Я жодного разу не бачила живого австрійця, але я їх ненавиджу!”
Подумати тільки, майже сто років минуло з часу загибелі діда, котрого вона ніколи не бачила, але ненависть так і не згасла у її душі. То що вже казати про батьків, дружин, дітей, які втратили своїх найрідніших на цій війні. Простять убивць? А діти, рідні і близькі тих луганчан і донеччан, хто убитий, воюючи на боці Росії, простять? А рідні і близькі тих мирних мешканців, які загинули від безглуздих обстрілів терористами міст і сіл, задля створення страхітливої картинки для російських телеканалів, простять? Отож і очікувати швидкого миру в Україні, на жаль, не доводиться. Навіть якщо змовкнуть гармати, то пролита кров ще довго стоятиме між українцями. А північний „брат” зробить все можливе, аби ми не змогли порозумітися.
І в цій безглуздій ситуації сподіватися нам потрібно тільки на себе. Це, здається, вже всім українцям зрозуміло. Бо очільники країн Західної Європи лише й можуть, що „висловлювати стурбованість”, а їхні санкції (а, вірніше, їх імітація) проти окупанта і агресора приймалися з дуже сором’язливою оглядкою на Росію, щоб, бува, Путін не образився, не засмутився, часом... Отож прийняті із суворими виразами облич „поглиблені” санкції Євросоюзу російські керманичі коментували зовсім не із занепокоєнням чи страхом, а із сарказмом. А Дмітрій Медведєв навіть заявив, що „всі ці санкції не допоможуть Україні. Нічим”. Мовляв, як воювали, так і воюватимемо, як убивали, так і вбиватимемо...
А те, що від російської зброї і рук путінських убивць гине все більше українців, у світі мало кого хвилює. Бо інакше не звучали б із високодостойних вуст заклики про перемовини із проросійськими бойовиками. І якби терористи минулого четверга справді збили не малазійський пасажирський лайнер, на борту якого було чимало громадян європейських країн, а український АН-26, як про це й поспішили відзвітувати кремлівським господарям гіркіни-бородаї, то ніхто навіть за вухом не почесав би, а не те, щоб поспівчувати. Адже так було, коли гинули наші військові у збитих терористами з російської зброї гелікоптерах і літаках. Та й на засіданні Ради безпеки ООН жоден з виступаючих навіть для годиться не поспівчував сім’ям загиблих українців, у тому числі і хмельничан, а висловлювалося співчуття лише представникам тих країн, громадяни яких були на борту малазійського „Боїнга”. Ніби ми й не люди зовсім і нам не болить загибель співвітчизників.
Шкода, звичайно, невинних людей, які загинули у донецькому небі, але це закономірний результат усієї планетарної політики по відношенню до України за останніх кілька місяців. Мабуть, світові лідери не читали у дитинстві ось таку притчу про мишоловку: „Якось миша помітила, що хазяїн поставив мишоловку. Вона занепокоїлась і розповіла про це курці, вівці і корові. Але ті лише відповідали, що мишоловка — то її проблема, і вона їх зовсім не обходить! Миша намагалась обминати небезпеку десятою дорогою, а натомість у мишоловку втрапила змія і від болю і досади вкусила хазяйку. Намагаючись її вилікувати, господар зварив юшку з курки. Потом зарізали вівцю, щоб годувати всіх, хто приїжджав провідати хвору. І, нарешті, пішла під ніж і корова, аби гідно пом’янути покійну хазяйку, яка віддала Богові душу. А миша спостерігала зі своєї нірки за всім, що діялось, і думала про речі, які нікого не стосуються”.
То лише жалісливих українців будь-які біди стосуються, тому вони масово несли свічки і квіти спочатку до посольства Росії, співчуваючи родинам загиблих у московському метро, а потім і до посольств країн, чиїх громадян убили путінські терористи. І байдуже, що є чимало неспростовних фактів, які свідчать, чиїх рук то справа: брехун „всея Руси” без будь-яких розслідувань уже звинуватив у трагедії українську владу та ще й розгорнув по всьому світу цілу пропагандистську кампанію, сподіваючись, мабуть, на своїх „експертів”, які так ретельно зачищають місце катастрофи, вивозячи навіть тіла загиблих та частини літака, що вже жодна міжнародна комісія не зможе там знайти і найменших доказів використання російської зброї.
Але, як не дивно, а щодо звинувачення української влади у трагедії, то з Владіміром Владіміровічем можна й погодитися. Бо скільки разів наші державні мужі переконливо звітували перед телекамерами ще тоді, коли з російської території не стріляли „Гради”, що кордон закритий. А через той „закритий” кордон спочатку з вітерцем масово заїжджали російські найманці, потім машини зі стрілецькою зброєю, мінометами, гарматами і боєприпасами. Потім пішли переносні зенітні комплекси, танки і бетеери з бемп, потім „Гради”, і нарешті зенітні комплекси „Бук” з російськими екіпажами. А ця ж смертельна прорва щодня потребує десятки, якщо не сотні чи й тисячі тонн боєприпасів, які теж завозяться через „наглухо” закритий кордон, несучи на українську землю смерть, каліцтво і руйнування.
А в звільнених від терористів містах наші військовики знаходять цілі склади зі зброєю і боєприпасами. Лише в одному Слов’янську сапери знешкодили більше трьох тисяч мін. То скільки їх всього завезено (і продовжує завозитись!) з Росії? І ніхто з тих, хто браво рапортував про закритий кордон, не позбувся ні зручних дохідних крісел, ні погонів із великими зірками. Якщо так і далі піде, то скоро терористи почнуть обстрілювати тактичними ракетами наші міста далеко за межами Лугандону. А чому б і ні? Писали ж вони на своїй бронетехніці „На Київ”? Обіцяли ж дійти до Карпат? То чому б не вдарити російськими ракетами? Може, це й мав на увазі Медведєв, кажучи, що Україні санкції не допоможуть?
Gismeteo 
