Після повернення з гарячих точок на сході України, мене часто запитують про побачене і пережите. Ось я і вирішив поділитися своїми думками з читачами «Подільських вістей».
Ми побували у Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, Слов’янську, Ізюмі. Якщо відверто, побачене змушує дещо переорієнтувати усталені цінності, і ти розумієш, що найголовніше для кожної країни і її громадян — мир. Зараз на українському сході якраз і триває боротьба за наш спокій, за можливість зустрічати новий день без вибухів, без кровопролиття.
А хмельницькі хлопці, з якими, можливо, комусь довелося жити на одній вулиці, навчатися, дружити, нині демонструють справжній патріотизм. Десантники восьмого полку та військовослужбовці сьомого територіального батальйону разом з усіма іншими вояками сьогодні, без перебільшення, причетний до подальшої долі України.
На сході справжня війна: танки, артилерія, авіація... Тож колишнє гасло «Все для фронту, все для перемоги!», актуальне у період Другої світової війни, повинно стати повсякденним закликом для кожного українця й тепер.
Варто наголосити, що жителі Хмельниччини досить активно виявляють підтримку українській армії і продуктами, і речами першої необхідності, і коштами для закупівлі військового спорядження. Допомагають, хто чим може. Селяни несуть вирощені власноруч овочі, мед, сало, консервації. Підприємці закуповують бронежилети, шоломи, прилади нічного бачення. Загалом 26 тонн вантажу ми привезли на схід хмельницьким спецпризначенцям. Із них — 12 тонн води, адже саме у ній досить велика потреба. Перепало гостинців і багатьом іншим воякам, з якими довелося спілкуватися, добираючись до місця їх дислокації.
Двічі навіть заблукали: перший раз — у день, а інший — глибокого вечора. Дорожніх вказівників немає, орієнтуватися, навіть з навігатором, важко. На щастя, трапився випадково чоловік і роз’яснив, що краще звернути з польової дороги в інший бік, бо за 15 кілометрів йдуть бої. А в центрі Слов’янська, спостерігаючи, як важко розвернутися нашій «фурі», вже інший місцевий житель на одному з перехресть зупинив рух і вказав нам, як їхати далі.
Відразу скажу, що вражень та емоцій за кілька днів перебування в гарячих точках назбиралося більше, ніж за десяток років. Вразив, насамперед, бойовий дух хлопців. Таких зламати дуже важко, бо націлені лише на перемогу. Коли ж розвантажили машину, і я дістав, розгорнувши, прапор Хмельницької області, то помітив, що це їх справді зворушило. Розпитували про нинішнє життя хмельничан, про рідних. Просили передати вибачення за те, що не можуть часто виходити на зв’язок — за мобільними телефонами ворогу легко з’ясувати місце перебування наших бійців.
Постійна зміна дислокації змушує їх жити у воєнних умовах. Але на це не нарікають. Кажуть лише про те, що давно час увести військовий стан в країні, і що гостро потребують українські бійці приладів нічного бачення, каліматорів, бронежилетів, бронемашин. Техніка, яку в результаті боїв «віджимають» у терористів, значно перевищує нашу вітчизняну. До речі, одна із бронемашин, якою земляки супроводжували нас потім від Слов’янська до Ізюма, теж свіжий трофей.
Створений в області благодійний фонд, об’єднавши небайдужих людей, сьогодні шукає можливості допомогти хмельницьким спецпризначенцям броньованими машинами інкасаторів. Додам, що через нього вже закупили прилади нічного бачення, зараз шукаємо каліматори. Отже, згодом черговий вантаж знову відправиться з Хмельниччини на схід України. Будемо раді внеску кожного, хто зголоситься долучитися для допомоги воякам.
Мене приємно вразило те, що з наближенням до місць бойових дій — все більше помічали української символіки.
Синьо-жовтими кольорами розмальовані загорожі, будівлі, споруди. Жителі, з якими довелося спілкуватися, налаштовані дружелюбно та приязно. Ми розмовляли українською, вони — російською, але поміж нами не було бар’єрів. Один чоловік, дізнавшись, куди їдемо, сказав: «Я хоть и русский, но — за вас! Гоните эту нечисть, и быстрее…»
Загалом звільнені міста швидко повертаються до нормального життя. Відновлюють роботу магазини, у парку бачили, як люди прогулюються, на футбольному полі, за 100 метрів від обстріляного раніше аеропорту, хлопці «ганяли» м’яча…На жаль, повністю повернутися у нормальне русло перешкоджає те, що місцева влада вже кілька разів так і не змогла зібрати сесії міськрад для ухвалення важливих рішень...
Війна, що увірвалася в Україну, змусить багатьох із нас переосмислити багато речей, вона показала, хто є справжніми патріотами. Вкарбувалася у пам’ять фраза командира хмельницьких спецпризначенців: «Для тих, хто сьогодні «геройствує» у камуфляжах на площах міст, скажу, що війна тут і двері її для всіх відчинені…»
Дуже влучно і справедливо сказано. Справжня боротьба і справжній героїзм проявляється, коли дивишся в обличчя ворогу, і політичні «баталії» на цьому тлі безглузді.
Молімося за наших хлопців і думаймо, чим можемо допомогти, щоб повернулися додому живими.
Gismeteo 
