Вирує, кипить село Подільське, що на Летичівщині. Днями тут невідомі почали укріплювати дорогу попід лісом. Відтак селяни утвердилися у думці, що землицю їхню на околиці села таки віддали в чужі руки...
Між Подільським та хутором Глибоким (Руднянська сільська рада) здавна росло різнотрав’я. Вгорі — ліс, а внизу цей пахучий схил поволі занурювався у доволі широке русло Південного Бугу. Краєвид, зізнатися, пречудовий. З діда-прадіда мешканці села випасали тут корів, коней, овець. Розповідають, що не так вже й давно лише на одній вулиці тримали більше трьох десятків корів, а в селі виганяли три черги на пасовища. Нині ж у Подільському залишилося 15 годувальниць.
Саме за них селяни журяться, відколи взнали про те, що землю за селом придбали незнайомі люди. Мовляв, вже знають багато прикладів, коли забудовники перегороджують місцевим доступ до річки...
Після дзвінка стривожених селян до нашої редакції на місце оказії прибули Руднянський сільський голова Олексій Мусійчук, керівник новоствореного товариства «Родинна садиба» Володимир Соловей, кореспондент «ПВ» та, власне, посходилися місцеві жителі. Небагато. З десяток. (Всього ж у Подільському зареєстровано 140 чоловік).
Коли селяни взнали про роздані ділянки? У відповідях плутаються. Кажуть, що днями. Затим вигукують, що у 2010 році бачили, як там кілки забивали. Чому тоді на сполох не забили? «Думали — дрібниці», — відповідають.
Звинувачення закидають і на адресу очільника села. Стверджують: самі не раз просили виділити їм земельні ділянки, а у відповідь отримували: «Вільних немає». Стосовно розданих ділянок, то Олексій Олексійович вкотре наголошує, що ті землі перебувають поза межами села і розпоряджалася ними районна влада.
Втім селяни твердо стоять на своєму: споконвіків користувалися нею, тож і тепер віддавати наміру не мають. Думки лунали різні:
— Ми переживаємо, бо нам тут жити!
— Жодних зборів не зібрали, не поінформували завчасно. Лише перед фактом поставили, коли ми побачили на схилі техніку.
— Ми візьмемо її в оренду. Будемо там худобу випасати!
Стосовно пасовища, то Олексій Мусійчук стверджує, що раніше заводив мову про його облаштування. Тоді потрібно було зробити внески. Ніхто не погодився. Люди ж кажуть, що ніхто й ніколи такої пропозиції їм не робив... На сьогодні, за словами сільського голови, в селі є дві ділянки під пасовиська: 15 та 6 гектарів. Проте місцеві одразу ж накинулися на керівника: до одно з них кілометрів зо три худобу треба гнати і води там немає. Чим напувати?
Взяв слово й очільник «Родинної садиби». Володимир Михайлович, юрист за освітою, часто приїздив сюди порибалити. І краєвиди не залишили його байдужим. Тож вирішив придбати ділянку, посадити сад, а, можливо, колись і дім збудувати, щоб разом з родиною оселитися у цьому райському куточку, подалі від гамірного міста. Тим більше, працює у Летичівському районі. Таких, як він, назбиралося зо три десятки.
— Аби хоч якось осучаснити територію, навести лад, посприяти розвитку села, вирішив об’єднати власників ділянок і укріпити дороги твердим покриттям, — розповів Володимир Соловей. — Щоб у будь-яку погоду можна було заїхати і виїхати. Оскільки земля у всіх призначена для ведення садівництва, задумали оновити інфраструктуру. До прикладу, встановити сучасний трансформатор і передати його на баланс сільської ради, щоб і селяни користувалися. Втім очільник села відмовився, бо, каже, що це дуже складно зробити. Нехай так. Ми все одно його встановимо для членів товариства. Місток от зібралися полагодити. Вже й труби привезли. Стосовно пасовиська, то наші ділянки закінчуються далеко від води. Перегороджувати доступ до річки ніхто не збирається. До того ж, берегом тягнеться ще одна дорога, ґрунтова.
За словами Олексія Мусійчука, приватизовані ділянки займають вісім гектарів, а загальна площа цих земель близько 14 гектарів. Нібито і залишається місце для випасу худоби. Однак селяни не довіряють обіцянкам. Багато на віку побачили, почули. Не раз вже спритники обманювали людей, розповідаючи про казкове майбуття.
Володимир Соловей у свою чергу від імені членів товариства письмово зобов’язався не порушувати ні українських законів, ні людських. А територіальна громада зобов’язалась сприяти проведенню благоустрою. У приміщенні сільської ради цей документ підписав сільський голова та представник від громадськості Олена Панасівна Байдацька.
Але не всі мешканці Подільського сприйняли його серйозно. Вони все одно вважають себе обдуреними. Стверджують, ні дороги їм не треба, ні заможних сусідів. Багато років без них жили і надалі проживуть. Тож надалі планують шукати правду.
— Ви нам краще ферми відродіть, роботу дайте, а не землю нашу забирайте, бо грошей багато маєте, — закидали декотрі з присутніх голові товариства.
Проте були й такі, які дякували Володимиру Солов’ю за те, що приїхав, роз’яснив ситуацію, поспілкувався з селянами та проводить такі дороговартісні роботи.
— Я не налаштований з вами воювати, — наголосив керівник «Родинної садиби». — Сподіваюся на розуміння і підтримку. Тоді і село отримає шанс на розвиток. По-сусідськи допомагатимемо один одному, будемо розв’язувати спільно проблеми...
А ще Володимир Михайлович, вже після зустрічі з селянами, сказав:
— Я сподівався, що люди назустріч підуть. Адже для них багато чого робимо. А тут такі закиди... Руки опускаються від позиції декотрих. Якби ж вони знали, скільки часу, сил і терпіння, вмовлянь я витрачаю, аби об’єднати власників ділянок. Кожна копійка зараз надзвичайно цінна. Стільки хочеться зробити...
Переконати сьогодні людей вкладати гроші у цілину дуже складно. Ще з десяток досі не можу загітувати приєднатися до товариства. А тут ще й селяни палиці в колеса вставляють...
Отак у нас, на жаль, завжди. Зведуть людей лобами, та й тішаться, що руки вмили. Хіба склалася б подібна ситуація, якби районна влада, можновладці, чесно і прозоро працювали для тих, хто їх обрав на посади і кому за законом мусили б служити? Невже так важко було, прийнявши рішення про виділення ділянок, повідомити про нього тих, хто вік прожив у цьому селі, роз’яснити все з толком?
Gismeteo 
