Бачити не бачив, чути не чув, але знаючі люди кажуть: якось на початку серпня (якраз перед обідом) на столі в голови Шепетівської райдержадміністрації Миколи Дорощука нахабно заверещав телефон. Дзвонив колега Миколи Федоровича по губернаторському кріслу голова Полонської райдержадміністрації А. М. Рибачок.
— Ти чув? В області місячник по збору металолому оголосили, — нічтоже сумняшеся, повідомив він. — Звелено: у кого які машини негодящі є чи такі, що на ладан дихають, — негайно доставити в Хмельницький, на вулицю Чорновола, 122.
— На евакуаторі доставити чи як? — поцікавився Микола Федорович, але на тому кінці дроту, як сполохані гуси на ставку, заґелкотіли гудки.
Як людина ділова й енергійна (бо й справді, район не доручать будь-кому очолювати), пан Дорощук для початку з’ясував, що за вказаною адресою розташований військовий госпіталь. А заодно вияснив, що на базі тамтешньої військової частини А-1056 (для виконання завдання в районі антитерористичної операції) формується окрема автомобільно-санітарна рота, для якої має надійти з міст і районів Хмельниччини півсотні автомобілів. (Вочевидь саме цю благородну і святу акцію пани Рибачок і Дорощук сприйняли як акцію «металолом для АТО»).
...Коли ми з нашим фотокореспондентом завітали у військовий госпіталь, на території якого і формується санітарна рота, водії і механіки, які через кілька діб мали переганяти «швидкі» на схід, проводили «віче» на тему: як автомобілі, якими «ощасливили» бійців АТО полончани з шепетівчанами, дісталися до обласного центру? Одні стверджували, що їх, вочевидь, притягли на буксирі, інші схилялися до думки, що їх доставили на ношах, як носять паралізованого пацієнта, якому — три часниці до смерті. І як їм, скажіть, так не думати, коли один із автомобілів, що ви бачите на фото, територією госпіталю міг пересуватися тільки методом «тягни-штовхай», позаяк акумулятор у нього «дохлий», гальмівні циліндри корова язиком злизала ще, мабуть, в минулому столітті. А, крім цього, автомобілю необхідний капітальний ремонт карбюратора, рульової колонки. Та й сам кузов виявився настільки іржавим, що складалося враження, ніби його, по дорозі з Шепетівки до Хмельницького, перестріла група диверсантів Стрєлкова-Гіркіна і прошила, даруйте за недоречний жарт, кулеметною чергою.
— Не в кращому стані і дві інші «швидкі», які надійшли з Шепетівки і Полонного, — скрушно зітхає командир рухомого складу майор Ренат Гадильшин, якому випала «висока честь» доводити цей шепетівсько-полонський мотлох до «божеського стану». (Де шепетівські, а де полонські машини — тепер годі визначити, позаяк їх доставляли працівники міжрайонного військкомату). — В одній із машин ходова і передній міст потребують капітального ремонту, в іншій такого втручання потребують двигун, ходова, роздаточна коробка. Радіатор же взагалі нагадує діряве сито.
Як виявилося, до «золотих» і «срібних» призерів по збору «металолому» для зони АТО на Хмельниччині примкнув і Кам’янець-Подільський район. Троянська «ГАЗель» кам’янчан теж потребує не один день ремонту, а відтак не одну тисячу гривень, яких, на жаль, ні в бюджеті області, ні у військовій казні сьогодні немає.
— А в якому стані машини з інших районів? — цікавлюсь у командира військової частини А-1056 майора Возненка.
— У не менш жалюгідному. Практично немає жодної «швидкої», до якої не потрібно докласти рук, крім тих, що надійшли із Волочиського, Старосинявського і Летичівського районів, — із сумом констатує Геннадій Петрович.
Складається враження, що в більшості районних адміністрацій і районних лікарень діяли за принципом: на тобі Боже, що нам не гоже!
Диву даєшся, як безвідповідально, як недбало поставилися чиновники Хмельниччини до такої благородної і святої місії, як облаштування санітарної роти для зони АТО. Тож, дивлячись на ці розкурочені, розукомплектовані, діряві автомашини, які, даруйте на слові, не всякий добрий господар у курник замість сідала поставить, так і хочеться запитати в Миколи Дорощука чи Анатолія Рибачка, або в головних лікарів Шепетівського і Полонського районів Валентина Поліщука та Івана Савіцького: «А як би почувалися ви, шановні, якби до вас чи ваших родичів, синів, дочок, навіть не на фронт — під «гради» чи «нони», а додому, приїхала отака, з дозволу сказати, швидка допомога»? Та цим швидким допомогам, як слушно зауважив майор Возненко, самим допомога потрібна! Швидка, негайна і — капітальна.
Згоден. Додам лише, що, на мою думку, допомога потрібна не лише машинам, а й низці чиновників районного і обласного рівня, які, на зразок панів Дорощука і Рибачка, святе діло допомоги фронту перетворили на фарс. У насмішку.
— Яка допомога? — запитаєте ви.
— А та, що в народі ЛЮСТРАЦІЄЮ зветься!
Gismeteo 
