Хто був героєм у Криму, стає ним на Донбасі?
Починаю писати не з вчорашнього, а дещо ранішого, бо й те вчорашнє, як і сьогоднішнє, болить. Можливо, я чогось не розумію, але в мене й досі виникають запитання щодо «геройства» тих, які без жодного пострілу здали Крим, а зараз здають Донбас. Згадаймо: як могли «зелені чоловічки» зайняти таку територію, де була значна кількість сухопутних, морських і військово-повітряних сил? Якщо Путін, все керівництво Росії заперечували про наявність в Криму їхніх військових (це заперечують і щодо Донбасу нині) і їм нічого було невідомо про «зелених чоловічків», то чому наші вояки-лицарі їх не ловили і не віддавали до суду, не відстрілювали і не топили в морі, коли ті захоплювали наші частини, аеродроми?
Велика провина, вважаю, нашого вищого керівництва, яке не давало наказу про рішучу відсіч загарбникам. Але, думається, є вина і всіх інших наших вояків — якого наказу треба чекати, коли ворог захоплює територію твоєї держави, коли ти присягав на вірність Вітчизні, обіцяв, що боронитимеш її усіма засобами, які дає кожному воїну наша Конституція? Чи не нагадує це, шановні читачі, початок війни 1941-1945 років, коли заборонялося стріляти та піддаватися на провокації?
І що сталося? Я особисто патріотами вважаю молодих курсантів. Молодці! А всі інші військові ніякі не лицарі. Нехай відвоюють нам Крим назад, ось тоді їх можна вважати такими. А допоки це сором, а не доблесть.
Ще про ті події, які, як під копірку, повторюються на Донбасі. Хіба наше керівництво наперед не знало про референдум? Чому завчасу наші законодавці не узаконили кримських татар корінним населенням Криму? Що це — недолугість, короткозорість, якщо не тупість?
Може я, як і багато українців, чогось не знаємо, бо ж є так звані підводні течії, закулісні ігрища, про які нам невідомо. І все ж мені цікаво, як би в аналогічному випадку повелися прибалти, поляки, білоруси, якби на їхніх територіях з’явилися ті «зелені чоловічки». Впевнений: їх би рішуче знищували. Тому вважаю, настав час суворо і принципово запитати за жахливі прорахунки тих високих керівників, які здали Крим, нині здають Донбас. Хотів би почути на сторінках нашої газети інші думки подолян, їхні пропозиції чи заперечення.
В. ЮЗИНА.
с. Клубівка Ізяславського району.
Коли ж настане світле «завтра»?
Я пишу вам про своє відношення до тих подій, які відбуваються в нашій країні за цих 23 роки незалежності. А щодо останніх, то, на мою думку, за 4-5 місяців волею наших горе-політиків з допомогою «наставників» Європи та США Україна перетворилася на військово-анархічну державу з гаслом «Бий своїх, щоб чужі боялися. Ціною Небесної Сотні, вже величезної кількості загиблих у Криму, на Донбасі. Це — страшно!
Дехто засобом Майдану дорвався до влади. Але, отримавши її, не знає, що з нею робити. Хоча дещо «зробили». Віддали Крим без жодного пострілу, посіяли ще більший розкол України на схід і захід, взяли упевнений курс на значне подальше обездолення, убогість і страждання нашого народу. Особливо мене стривожила теза прем’єр-міністра Яценюка про «затягування пасків українців». Чесно кажу, коли почув, що найближчі 5 років українцям не бачити чистого неба на їхньою землею, не бачити ліпшого, заможнішого життя, гірко заплакав. Хоча не плакав жодного разу в житті, коли були інші нелегкі часи. Що ж це твориться роками довкіл нас, шановне товариство?
Мені вже 80 років. І ось я прикидаю подумки своє минуле життя. З самого свого народження і до цієї глибокої старості мені постійно кажуть: було погано, а ось завтра настануть кращі часи. Особливого значення це «завтра» набувало, коли ми отримали нашу незалежність. Згадайте, як всі бігали вулицями, галасуючи: наш, український народ, найпрацьовитіший у світі, в нас — найродючіші землі! Кравчук це теж пафосно казав, обіцяв, запевнював усіх. Але трохи минуло часу, ми потихеньку почали розбазарювати все, що створили минулі покоління, почали розкрадати, грабувати. На Україну прийшли злидні, бідність, безпросвіток.
І ось перший президент йде вже у відставку. І запевняє, що з приходом до найвищої влади нового чоловіка все нарешті налагодиться. Знову нам, мовляв, настане щасливе «завтра». Але... Докорінно знищуються колгоспи, промисловість тощо. Новий глава держави Л. Кучма в період підготовки до свого другого строку хазяйнування запевняє: перший строк він, мовляв, вчився управляти Україною, тому оберіть мене вдруге. Заживемо, як в Європі. Всі знають, як ми зажили. Так, дехто справді як в Європі, чи, може, й ліпше. Навколо Києва, обласних центрів і навіть райцентрів, як гриби після дощу, з’являються палаци скоробагатьків, очільників усіх рівнів. А народ? Знову чекає того «завтра».
Воно не настає, і Україна спрагло жде на нових лідерів. Вони з’являються — до влади із закликом «Геть Кучму!» прийшли Ющенко і Тимошенко. Але і ці почали боротися не за добробут народу, а за всю повноту влади собі. Пересварилися. Країна далі падала в прірву. І що ж далі? Ми, бачачи повну безпорадність помаранчевих, «клюнули» на замануху Януковича, проти якого ще й до сьогоднішнього дня люто боремося.
Згадайте: на останньому Майдані знову прозвучало омріяне українством «завтра». Щоб вибороти його Україна пролила кров, послала на вірну смерть своїх найкращих синів. Це вже страшна ціна того «завтра». Дочекаємося його?
Ось уже який місяць живемо на межі психологічного зриву. Особливо потерпає моє покоління, якому кидають, як тому бездомному псу крихти на проживання-виживання. Якого 24 години на добу зомбують по ТБ безконечними убивствами, насиллям, грабежами тощо. Крім морального умертвіння мого покоління, на жаль, розпочинається соціально-економічне. В грудні був розглянутий бюджет країни на 2014 рік. Спершу мовилося, що деякі преференції простому люду будуть. Але до влади знову прийшли нові-старі політики і заявили: казна держави порожня, маємо 700 мільярдів боргів, виробництво падає, погіршуються торгові взаємини з Росією і вже ніякого позитивного «завтра» не буде. Все! Приїхали! Розпрягаймо, хлопці, коней. Боляче нам, старикам, і образливо. За що ми боролися? Для чого жили?
Тому насамкінець хотів би попрохати вас, шановні журналісти, щоб по можливості хоч трохи писали про моє покоління, яке дуже багато зробило для України. Пишіть правду — як нам колись жилось і тепер.
Я, зрозуміло, не мастак писати, виклав усе на папері, як зміг. Але суть, сподіваюся, ви зрозуміли. Як казав герой одного популярного фільму: «Мені за державу образливо». Якщо зможете, — надрукуйте мої болі і думки на шпальтах нашої улюбленої газети. Хоча в цьому я не зовсім упевнений. З повагою до вас —
Іван БАКУЛЕНКО.
Стара Синява.
Не брат ты нам!
Не говори, что ты нам брат —
Так брату делать не пристало.
Зачем прислал к нам в Крым солдат,
Чечни и Дагестана мало?
Может на голову больной —
Ударился на тренировке?
Чего на нас идешь войной?
Лечись. Так будет больше толку!
Наполеоном хочеш стать,
Иль миллиардов тебе мало?
Ты Гитлеру сейчас под стать!
Вести себя так не пристало.
Какой в тебя вселился бес?..
Не славянин ты от рожденья...
«Нюрнбергский» ждет тебя процесс
И — длительное заключенье!
Петро КУРОВСЬКИЙ.
м. Хмельницький.
«К ногтю его, отщепенца!»
Нагадаємо нашим читачам. Коли Росія простягнула свою загарбницьку руку до Криму, з далекого селища Кроми Орловської області Росії нам в редакцію написав вірша член Спілки письменників РФ Олександр Бившев. Ми з величезним задоволенням надрукували його в «Гойдалках». І тут почалося... Олександр написав нам, що його, патріота Росії і України, починають переслідувати. Ми і цього листа надрукували. А ось знову поцікавилися долею поета. Ось що відписав нам знову О. Бившев.
"ДУХОВНЫЕ СКРЕПЫ" В ДЕЙСТВИИ
"У нас никто не хватает и не сажает за мысли, за позицию, за политические взгляды. И этого мы никогда не допустим".
Владимир Путин (21 ноября 2013 года на встрече с писателями в ходе Российского литературного собрания).
Здравствуйте! Хочу вас проинформировать о той чудовищной ситуации, которая складывается последние дни вокруг меня. Несколько месяцев тому назад я написал стихотворение "УКРАИНСКИМ ПАТРИОТАМ", где выступил в поддержку территориальной целостности и суверенитета Украины и её законного права отстаивать свою независимость от возможных вооружённых посягательств извне.
13 мая мне вручили в следственном комитете постановление о возбуждении уголовного дела по статье 282 часть 1 УК РФ за якобы разжигание вражды и унижения достоинства группы лиц по признаку национальности, а также к побуждению лиц украинской национальности к противоправным действиям в отношении россиян(!!!) И уже на следующий день у меня был обыск, искали "экстремистские материалы". Всё перерыли, не постеснялись потревожить моих несчастных стариков-родителей, которые очень плохо ходят. Заставили их подниматься с кроватей и заглядывали даже под матрасы (вдруг я там прячу что запрещённое). У меня на руках полуслепая 80-летняя мать, недавно перенёсшая инсульт, и 84-летний совершенно оглохший отец, у которого был инфаркт. На мою просьбу сделать всё как можно аккуратнее, двое "спецов" по экстремизму в присутствии двух понятых (кстати, недавних учащихся школы, где я работаю) и третьего — специалиста по электронике — демонстративно всё посваливали в кучу и цинично заявили: "Это ваши проблемы!". Подобного унижения и беспардонности я ещё никогда не испытывал в жизни. Но я-то ладно, а каково моим родителям в таком их возрасте? Только Богу ведомо, насколько вся эта история сократила их и так небольшой остаток лет. Мама теперь вздрагивает при каждом звонке в дверь. Про отца и говорить нечего — только бегаю по аптекам за лекарствами (сердечные приступы).
Но я продолжу здесь биться за своё честное имя и свои независимые убеждения до конца. Отступать некуда. Буду вам весьма признателен, если вы обнародуете материал об этом вопиющем беспределе. Всего вам доброго!
С уважением Александр Бывшев, Россия, Орловская область, пос. Кромы, 42 года, учитель, член Союза писателей 21 века.
P. S. Буквально за день до "шмона" в моё отсутствие маму допрашивал старший следователь. На её вопрос, за что вы собираетесь судить сына, он бесцеремонно ответил: "А пусть не пишет разные глупости." Соседка по секрету мне сообщила, что у всех соседей по дому человек в штатском интересовался, не захаживают ли ко мне в тёмное время суток подозрительные личности, не собираются ли они у меня на квартире. То есть, "товарищи правоохранители" были бы рады кроме "экстремизма" ещё раскрыть дело и о какой-нибудь "террористической организации" или ином преступном сообществе. Короче, "роют землю не в свою память".
В посёлке прелюдно поздороваться со мной, а тем более заговорить — это уже сродни геройству. Если бы вы только знали, как люди запуганы и зашорены!
Вот такие у нас в провинции "духовные скрепы". Недавно я написал по поводу своей травли горькие четыре строчки:
О РУССКОМ КОЛЛЕКТИВИЗМЕ
Гонимого обходим за версту,
С судом над отщепенцем здесь мы быстры.
Кричим все дружно: "Взять его! Ату!.."
Лишь в этом смысле мы коллективисты.
P. S. На всякий случай посылаю вам несколько документов из своего уголовного дела.
Таке читати без здригання неможливо. Овва! Схоже в Росії серйозно попахує 37 роком. У постанові Кромського районного суду, в якому головувала суддя Гудкова О. І., йдеться, що слідчим Зубовим Д. В. відкрито судове провадження про проведення обшуку в мешканні Бившева О. М. Слідчий повідомляє суд, що підозрюваний, знаходячись у своїй квартирі з метою збудження ворожнечі і приниження гідності людини, групи осіб за національними ознаками розмістив на своїй сторінці в соціальній мережі «ВКонтакте» для всебічного ознайомлення вірша «Украинским патриотам». Це, мовляв, дуже принижує росіян, спонукає українців до протиправних вчинків та дій стосовно росіян. Можливо, на електронному носії ноутбука Бившева можуть зберігатися інші матеріали екстремістського характеру. Це може бути підставою для карної справи проти поета. Ось так!
І — вердикт суду: дозволити провести обшук в оселі Бившева.
Що можемо додати насамкінець. Ми схиляємо голову перед мужністю російського поета. І простягуємо, образно кажучи, через відстані цій мужній людині руку підтримки і допомоги. Тримайтеся, Олександре Михайловичу, перемога над тиранією і автократизмом усім дається нелегко. Але ми разом з вами віримо, що мине певний час і над вашою батьківщиною таки засяють зорі демократії і свободи.
Gismeteo 
