Курси валют

«Троянська «ГАЗель», або Металолом для АТО» — так називався фейлетон у № 113 «Подільських вістей» від 14 серпня. Йшлося про незадовільний технічний стан швидких медичних допомог, переданих деякими районами області на адресу військового госпіталю для формування санітарної роти в зону АТО. Зокрема, згадувалися прізвища голів Полонської і Шепетівської райдержадміністрацій Анатолія Рибачка і Миколи Дорощука, оскільки із цих районів надійшов, вибачте, справжній «металолом».
Не встигла газета побачити світ, як автору цих рядків зателефонував пан Дорощук і гнівно заявив, що все написане — не відповідає дійсності.

— Ви хочете сказати, що з Шепетівського району для відправки в зону АТО надійшли «швидкі» в хорошому стані? — поцікавився я.
— Ні! — щиро відповів Микола Федорович. — Просто, хочу сказати, що про цю акцію я — ні сном ні духом не відав. Бо, повірте, я б ніколи не допустив, щоб автомобілі з нашого району в такому стані потрапили до Хмельницького госпіталю!
Довідавшись, зі слів самого Миколи Федоровича, що він — активний майданівець і чимало робить корисних справ для підтримки армії, я вирішив написати про це. Домовилися про зустріч, і от — 19 серпня, на Спаса, я — у Шепетівці. Заходимо із фотокореспондентом Ігорем Алексюком у кабінет голови райдержадміністрацї (планували зробити світлину з паном Дорощуком у святковий номер до Дня Незалежності) і з порогу знову вислуховуємо «за рибу гроші»: я не я і «швидка» не моя! Мовляв, не знав ні про які автомобілі для АТО, інакше власноруч їх відремонтував би!
— Отак і напишіть у найближчому номері, дослівно, я вимагаю, — підвищив голос Михайло Федорович із сердитого тону до грізного: «Голова Шепетівської райдержадміністрації М. Ф. Дорощук не знав про збір швидких для АТО і не причетний до всієї цієї історії».
— Добре, кажу, напишемо, не проблема. Та як ви поясните ту обставину, що голова Хмельницької облдержадміністрації Леонід Прус, під патронатом якого й проходила акція, з кінця липня знає про неї, а ви навіть на 14 серпня — день виходу фейлетону, як самі стверджуєте, ні сном ні духом про неї?
— Я за голову облдержадміністрації не відповідаю! Якщо Прус знав про цю акцію, то і майте діло до Пруса, а не до мене! — нічтоже сумняшеся, зауважує пан Дорощук.
— Але ж про це йшлося на позачерговій сесії обласної ради 7 серпня, про що у звіті про сесію на першій сторінці повідомляли «Подільські вісті».
— Я «Подільські вісті» не читаю! — брутально обірвав мене пан Дорощук.
— А сайт своєї рідної райдержадміністрації, на відміну від ненависних «Подільських вістей», ви, сподіваюся, читаєте? — поцікавився я.
— Читаю, і що з того? — знизує плечима керівник Шепетівського району.
— А те, кажу, що на сайті очолюваної вами райдержадміністрації, у розділі новин ще 7 серпня з’явилася інформація про те, що «на виконання розпорядження голови Хмельницької облдержадміністрації Л. Пруса 12 автомобілів типу УАЗ із Шепетівської станції екстреної допомоги передано для потреб санітарної роти зони АТО».
— Напевно, пропустив! — дещо знітившись, відказує мій візаві, та оговтавшись, знову гне своєї: вимагаю спростування, бо не знав ні про які автомобілі!
— Добре, — погоджуюсь я. — Давайте міркувати логічно. Припустимо, ви не відали про автомобілі для АТО. Сьогодні — 19 серпня. Матеріал вийшов чотирнадцятого. П’ять днів минуло з моменту публікації. Тепер ви не скажете, що не відаєте про те, що з Шепетівського району для зони АТО передали автомотлох. То що зробили ви за ці п’ять днів, щоб допомогти з ремонтом машин?
Мої слова потонули у потоці відбірної лайки. Не лайки — матюків! Я не знаю, де навчився так матюкатися Микола Федорович, та щось подібне я чув лише у Климентовичах, коли збирав матеріали про тамтешніх сидільців.
Воістину, чим слабші аргументи, тим міцніші «слова». Складалося враження, що Микола Федорович не просто використовує матюки, він ними — розмовляє. Але матюками пан Дорощук не обмежився.
— Я тебе закопаю. Ти — не жилець! — на все горло кричав голова райдержадміністрації. — Нехай я у тюрму сяду, але тебе вб’ю!
Бачачи, що наша зустріч набирає далеко недипломатичних обертів, я підвівся і, не прощаючись, попрямував до дверей.
— Ти від мене не сховаєшся! Я тебе і в Хмельницькому знайду! — лунало мені навздогін.
Під’їжджаючи до обласного центру, ще раз завернув у військовий госпіталь на Чорновола, де ще й досі стояли злощасні швидкі для АТО. Справедливості заради відзначу, що більшість із них, дякуючи спонсорам і волонтерам, були вже відремонтовані.
— Чи не надходила якась допомога для ремонту УАЗиків від керівництва Шепетівського району? — цікавлюся в майора Р. Гадильшина.
У відповідь Ринат Марафович голосно розсміявся.
— Спитайте щось легше!
Воістину, це було би смішно, якби не було так сумно. Яким же було моє здивування, коли, повернувшись із невдалого відрядження до Шепетівки, того ж таки дня — 19 серпня побачив листа, що надійшов о третій годині пополудні від панів Рибачка і Дорощука на електронну адресу редакції. У якому вони, звинувачуючи автора і керівництво газети в упередженості (мовляв, причиною появи публікації є помста за те, що означені керівники відмовилися «примушувати працівників бюджетної сфери передплачувати «Подільські вісті»), зауважують, що у них є лист, завізований військовим комісаром Шепетівсько-Полонського об’єднаного військкомату І. Гуменюком про те, що «відібрана та поставлена техніка з Полонського та Шепетівського районів СПРАВНА і дозволяє виконувати їхнє завдання за призначенням». Таким чином, за техніку, яку поставила Полонщина та Шепетівщина за СПРИЯННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОЇ влади ( а отже — за сприяння Рибачка і Дорощука? — П. В.) можна сміливо відповідати, — роблять висновок у листі до редакції пани Дорощук і Рибачок.
Про надуману помсту за погану передплату — говорити не буду. Це повна маячня. Адже в Летичівському і Старосинявському районах передплата на нашу газету, на жаль, теж залишає бажати кращого, проте коли з цих районів автомобілі надійшли у більш-менш «божому»вигляді, то ми так і написали! Що ж до поставленої «справної техніки» з Полонного і Шепетівки, за яку, за твердженням Дорощука і Рибачка, «можна сміливо відповідати», то хочеться порадити їм (і не лише їм): «От поїдьте у військовий шпиталь і дайте відповідь! Водіям, ремонтникам, слюсарям, які, за їхніми ж словами, не можуть зрозуміти, як автомобілі в такому стані могли прийняти комісії на баланс Міноборони». Зрештою, почитайте, подивіться, що писали і показували, в тому числі й про шепетівсько-полонську «справну» техніку газети, сайти, телеканали Хмельниччини й України, яким нема підстав мстити вам за погану передплату! Одні заголовки чого варті: «Автомобільна санрота, замість їхати в зону АТО — погрузла в ремонтах!», «Санрота — на ремонті», «Хто допоможе «швидкій допомозі?». Зрештою, коли “Подільським вістям” не вірите, перечитайте слова командира в/ч А 1056 майора Г. Возненка, який у розмові з журналістом «Незалежного громадського порталу» зазначив: «Близько 80% поставлених автомобілів треба ремонтувати. На цей час (розмова велась 15 серпня — П. В.) за своїм технічним станом ці автомобілі не можуть виконувати завдання за призначенням у зоні АТО». Що ж до листа шепетівсько-полонського військового комісара Гуменюка, на який посилаються пани Рибачок і Дорощук, стверджуючи, що «техніка, яку поставили Полонщина і Шепетівщина за сприяння органів місцевої влади — СПРАВНА і за неї можна сміливо відповідати», скажу: колись один голова колгоспу, якому не вистачало корів до звітності, теж підписав рішення: «Козу вважати коровою». А що? — міркував він. — Чому коза гірша за корову? Теж доїться, роги й хвоста має… Так і в нашому випадку виходить: визнали на папері «металобрухт» за «справні» машини, а далі — хоч трава не рости! Як тут не згадати славнозвісного Кузьму Пруткова, який застерігав: «Якщо на клітці з буйволом побачиш напис «слон», не вір очам своїм!» Себто, не вір написаному!
P. S. Цей матеріал прошу вважати моєю офіційною заявою в управління МВС у Хмельницькій області й обласну прокуратуру з приводу висловлених мені погроз головою Шепетівської райдержадміністрації п. Дорощуком М.Ф.