«Дехто прикопаний, аби не було запаху на все село, когось скинули в братську могилу, багатьох ми знаходили просто на полях, серед соняшників... Дуже боляче знаходити тіла хлопців, яких рідні так і не дочекалися вдома»...
Їх проводжали на війну, та не встигли зустріти як Героїв. Вони в списку тих, хто зник безвісти, проте на їхнє повернення досі сподіваються матері, дружини і діти. Сьогодні тіла багатьох загиблих українських військових залишаються на територіях, які контролюють так звані ДНР і ЛНР. Та у волонтерів однієї з всеукраїнських громадських організацій з’явилася можливість виконати надважливу роботу — знайти і повернути воїнів додому, аби земляки гідно провели їх в останню путь. Завдяки домовленості з керівництвом «республік», пошуковці ВГО «Союз «Народна пам’ять» уже понад місяць під пильним наглядом ДНРівців користуються коридором для евакуації «Вантажу-200». Гуманітарну місію на сході виконують і двоє кам’янчан. Один із них погодився розповісти про епізоди війни, які бувають жахливішими за саму війну.
«ДОВШЕ ЯК ТИЖДЕНЬ ТАКИХ ПОШУКІВ ЛЮДИНА НЕ ВИТРИМУЄ»
— Хтось мусить робити таку справу. Зазвичай евакуацією загиблих солдатів займаються похоронні команди Міністерства оборони, але ворогуюча сторона не впускає на свої території військових, — каже голова ради Хмельницького обласного осередку «Меморіал» і за сумісництвом голова правління благодійного фонду «Міст» імені Михайла Савенка кам’янчанин Олександр Корольов. — Тому «Союз «Народна пам’ять», до якого входять понад двадцять пошукових організацій, у тому числі й «Меморіал», співпрацює зі Збройними силами в цьому питанні. Крім того, пошуковці — це професіонали, адже займалися ексгумацією та перепохованням солдатів Першої та Другої світових воєн. Щоправда, ми мали справу з останками, котрим по 70 років, а тут… хлопці, які полягли місяць тому. Пошуковим групам, що співпрацюють із Міністерством оборони, вдалося знайти і вивезти з поля бою вже понад сотню тіл.
У зоні АТО Олександр Новомирович пробув з 14 до 21 вересня. Каже, що таку роботу можна виконувати не довше ніж тиждень — морально й фізично людина просто не витримує. Тому з волонтерів формують групи, які змінюють одна одну, даючи можливість відпочити.
— Цим повинні займатися старші люди. Молоді лякаються, не всі можуть. З нами працювали двоє хлопців із Дніпропетровська, побули два дні та й поїхали, не знесли цього. Є певні моменти... Навіть ДНРівці, які постійно зі зброєю нас супроводжують, бояться такої роботи, ховаються за машинами. Питаємо їх: «А чому ж вас змінюють так часто?», а вони кажуть, що командири їх відсилають для «підняття морального духу».
Пошуковці працюють безоплатно, їм забезпечують тільки проїзд, харчування та спеціальне обмундирування, необхідне для ексгумації тіл — комбінезони, рукавиці, респіратори і протигази, спецвзуття. На кожну могилу використовують окремий комплект, який після виконання роботи викидають.
— У нашій групі працювали семеро чоловіків із Кривого Рогу, Сум, Києва та Київської області. В такі експедиції їздить і голова організації «Союз «Народна пам’ять» Ярослав Жилкін. З пошуковцями, крім водіїв, обов’язково повинні бути сапери, бо під трупи можуть бути закладені гранати, а поруч валяються снаряди, міни. Нам наказують добре дивитися під ноги, щоб не натрапити на вибухові предмети чи розтяжки.
«Я С КАКИМИ-ТО ДЯДЬКАМИ ЕЗЖУ ПО ПОЛЯМ, СОБИРАЮ ТРУПЫ...»
Пошуковець Олександр Корольов вдруге вписав своє їм’я до списку добровольців для гуманітарної місії. Якщо не набереться наступна група, Олександр Новомирович знову рушить на схід.
— Тим паче, що мене вже знають хлопці із ДНР, які супроводжують українських пошуковців. Звертаються до нас: «братан», «пацан», «братуха», «браток». Для «донєцких пацанов» я не з Кам’янця-Подільського, а з Києва, бо кам’янчанина там можуть взяти в полон або й убити... Ніхто ж за це не відповідатиме. Ми не маємо жодних прав на їхній території. А якби цю роботу виконували наші військові, їх взагалі б там просто перебили, та й усе. Ми ж для них просто «дядьки». Якось один ДНРівець говорив по телефону. Каже: «Мамуля, не волнуйся, я с какими-то дядьками езжу по полям, собираю трупы».
— Вони бігають там з автоматами, як хлопчаки, правда, скаржаться, що вже втомилися. І хоча у нас інструкція — не говорити з ними, проте інколи вони самі говорять. Є ж різні люди. Часом ми стаємо біля блокпостів, а вони підходять, починають дискутувати на політичні теми, про Порошенка і нашу Верховну Раду. А ми тільки слухаємо, махаємо головами — нема що з ними вступати в конфлікти. Нам давали настанови навіть в очі їм не дивитися. У першої групи наших волонтерів були з ДНРівцями проблеми, але загалом вони знають, чим ми займаємося, і не чіпають.
Щодня пошуковці долають по 300 км. Їздять на спецавтомобілях для евакуації тіл. На кожній машині зображений червоний хрест, на лобовому склі надпис «Вантаж-200», а всі волонтери одягнені в оранжеві жилети зі світловідбивальними смугами.
— Мобільні телефони і паспорти ми здаємо на нашій території. Їдемо без зброї, касок і бронежилетів. Нас уже знають на блокпостах, особливо коли пачку чаю дасиш. Нам головне, аби вони впустили забрати наших пацанів... Потім можемо їх і не знайти. А хлопців же чекають мама, тато, земляки, — гірко каже Олександр Корольов.
«ТІЛА ЗАГИБЛИХ ТРЕБА ШУКАТИ НЕГАЙНО»
Найчастіше тіла загиблих воїнів пошуковці знаходять у місцях, на які вказують військовослужбовці-побратими або ж місцеві мешканці.
— Солдати розповідають, де саме загинули їхні товариші. Про знайдені тіла кажуть і люди, котрі живуть у найближчих населених пунктах, або голови сільрад. За сім днів нашій групі вдалося евакуювати 37 вбитих військових і одного цивільного. Мабуть, він був пасічником, бо мав при собі захисну сітку від бджіл. Усі знайдені загинули в період з 24 до 29 серпня і пролежали під відкритим небом майже місяць. Дехто прикопаний, аби не було запаху на все село, когось скинули в братську могилу, багатьох ми знаходили просто на полях, серед соняшників. Хлопці лежали в бронежилетах і касках, багато з них вбиті «Градами». В основному, це мобілізовані. Трапляються цілі тіла, поранені в ногу, голову, буває, що в людини рознесений череп. Усіх загиблих ми транспортуємо в спеціальних мішках...
«Дехто прикопаний, аби не було запаху на все село, когось скинули в братську могилу, багатьох ми знаходили просто на полях, серед соняшників... Дуже боляче знаходити тіла хлопців, яких рідні так і не дочекалися вдома»...
Їх проводжали на війну, та не встигли зустріти як Героїв. Вони в списку тих, хто зник безвісти, проте на їхнє повернення досі сподіваються матері, дружини і діти. Сьогодні тіла багатьох загиблих українських військових залишаються на територіях, які контролюють так звані ДНР і ЛНР. Та у волонтерів однієї з всеукраїнських громадських організацій з’явилася можливість виконати надважливу роботу — знайти і повернути воїнів додому, аби земляки гідно провели їх в останню путь. Завдяки домовленості з керівництвом «республік», пошуковці ВГО «Союз «Народна пам’ять» уже понад місяць під пильним наглядом ДНРівців користуються коридором для евакуації «Вантажу-200». Гуманітарну місію на сході виконують і двоє кам’янчан. Один із них погодився розповісти про епізоди війни, які бувають жахливішими за саму війну.
«ДОВШЕ ЯК ТИЖДЕНЬ ТАКИХ ПОШУКІВ ЛЮДИНА НЕ ВИТРИМУЄ»
— Хтось мусить робити таку справу. Зазвичай евакуацією загиблих солдатів займаються похоронні команди Міністерства оборони, але ворогуюча сторона не впускає на свої території військових, — каже голова ради Хмельницького обласного осередку «Меморіал» і за сумісництвом голова правління благодійного фонду «Міст» імені Михайла Савенка кам’янчанин Олександр Корольов. — Тому «Союз «Народна пам’ять», до якого входять понад двадцять пошукових організацій, у тому числі й «Меморіал», співпрацює зі Збройними силами в цьому питанні. Крім того, пошуковці — це професіонали, адже займалися ексгумацією та перепохованням солдатів Першої та Другої світових воєн. Щоправда, ми мали справу з останками, котрим по 70 років, а тут… хлопці, які полягли місяць тому. Пошуковим групам, що співпрацюють із Міністерством оборони, вдалося знайти і вивезти з поля бою вже понад сотню тіл.
У зоні АТО Олександр Новомирович пробув з 14 до 21 вересня. Каже, що таку роботу можна виконувати не довше ніж тиждень — морально й фізично людина просто не витримує. Тому з волонтерів формують групи, які змінюють одна одну, даючи можливість відпочити.
— Цим повинні займатися старші люди. Молоді лякаються, не всі можуть. З нами працювали двоє хлопців із Дніпропетровська, побули два дні та й поїхали, не знесли цього. Є певні моменти... Навіть ДНРівці, які постійно зі зброєю нас супроводжують, бояться такої роботи, ховаються за машинами. Питаємо їх: «А чому ж вас змінюють так часто?», а вони кажуть, що командири їх відсилають для «підняття морального духу».
Пошуковці працюють безоплатно, їм забезпечують тільки проїзд, харчування та спеціальне обмундирування, необхідне для ексгумації тіл — комбінезони, рукавиці, респіратори і протигази, спецвзуття. На кожну могилу використовують окремий комплект, який після виконання роботи викидають.
— У нашій групі працювали семеро чоловіків із Кривого Рогу, Сум, Києва та Київської області. В такі експедиції їздить і голова організації «Союз «Народна пам’ять» Ярослав Жилкін. З пошуковцями, крім водіїв, обов’язково повинні бути сапери, бо під трупи можуть бути закладені гранати, а поруч валяються снаряди, міни. Нам наказують добре дивитися під ноги, щоб не натрапити на вибухові предмети чи розтяжки.
«Я С КАКИМИ-ТО ДЯДЬКАМИ ЕЗЖУ ПО ПОЛЯМ, СОБИРАЮ ТРУПЫ...»
Пошуковець Олександр Корольов вдруге вписав своє їм’я до списку добровольців для гуманітарної місії. Якщо не набереться наступна група, Олександр Новомирович знову рушить на схід.
— Тим паче, що мене вже знають хлопці із ДНР, які супроводжують українських пошуковців. Звертаються до нас: «братан», «пацан», «братуха», «браток». Для «донєцких пацанов» я не з Кам’янця-Подільського, а з Києва, бо кам’янчанина там можуть взяти в полон або й убити... Ніхто ж за це не відповідатиме. Ми не маємо жодних прав на їхній території. А якби цю роботу виконували наші військові, їх взагалі б там просто перебили, та й усе. Ми ж для них просто «дядьки». Якось один ДНРівець говорив по телефону. Каже: «Мамуля, не волнуйся, я с какими-то дядьками езжу по полям, собираю трупы».
— Вони бігають там з автоматами, як хлопчаки, правда, скаржаться, що вже втомилися. І хоча у нас інструкція — не говорити з ними, проте інколи вони самі говорять. Є ж різні люди. Часом ми стаємо біля блокпостів, а вони підходять, починають дискутувати на політичні теми, про Порошенка і нашу Верховну Раду. А ми тільки слухаємо, махаємо головами — нема що з ними вступати в конфлікти. Нам давали настанови навіть в очі їм не дивитися. У першої групи наших волонтерів були з ДНРівцями проблеми, але загалом вони знають, чим ми займаємося, і не чіпають.
Щодня пошуковці долають по 300 км. Їздять на спецавтомобілях для евакуації тіл. На кожній машині зображений червоний хрест, на лобовому склі надпис «Вантаж-200», а всі волонтери одягнені в оранжеві жилети зі світловідбивальними смугами.
— Мобільні телефони і паспорти ми здаємо на нашій території. Їдемо без зброї, касок і бронежилетів. Нас уже знають на блокпостах, особливо коли пачку чаю дасиш. Нам головне, аби вони впустили забрати наших пацанів... Потім можемо їх і не знайти. А хлопців же чекають мама, тато, земляки, — гірко каже Олександр Корольов.
«ТІЛА ЗАГИБЛИХ ТРЕБА ШУКАТИ НЕГАЙНО»
Найчастіше тіла загиблих воїнів пошуковці знаходять у місцях, на які вказують військовослужбовці-побратими або ж місцеві мешканці.
— Солдати розповідають, де саме загинули їхні товариші. Про знайдені тіла кажуть і люди, котрі живуть у найближчих населених пунктах, або голови сільрад. За сім днів нашій групі вдалося евакуювати 37 вбитих військових і одного цивільного. Мабуть, він був пасічником, бо мав при собі захисну сітку від бджіл. Усі знайдені загинули в період з 24 до 29 серпня і пролежали під відкритим небом майже місяць. Дехто прикопаний, аби не було запаху на все село, когось скинули в братську могилу, багатьох ми знаходили просто на полях, серед соняшників. Хлопці лежали в бронежилетах і касках, багато з них вбиті «Градами». В основному, це мобілізовані. Трапляються цілі тіла, поранені в ногу, голову, буває, що в людини рознесений череп. Усіх загиблих ми транспортуємо в спеціальних мішках...
Волонтери фіксують місце, де знайшли солдата, при можливості проводять його ідентифікацію за знайденими документами, предметами чи певними зачіпками, заводять спеціальні формуляри. На жаль, дуже часто встановити особу військового на місці неможливо. Всі тіла передаються для проведення подальших експертиз та ідентифікації.
— Є такі загиблі, особу котрих можна встановити одразу. Їхні прізвища записуються на стрічці й на мішку, тіла відкладаються окремо і віддаються родичам. Це «Вантаж-200». Ми знаходили військовослужбовців, які мали при собі посвідчення офіцерів, водійські права. Евакуювали старшого лейтенанта з Дніпропетровська, який був начальником відділу «ПриватБанку». Ідентифікувати його вдалося за офіцерським і службовим посвідченнями. Вже навіть мамі подзвонили. Вона втратила зв’язок із сином ще місяць тому, тепер чекає на тіло, щоб поховати і ходити на його могилку. Адже ж часто родичі не знають, де їхній солдат, отримують офіційну інформацію «зник безвісти» і живуть у немилосердному чеканні. Це дуже важко.
— Випадки мародерства трапляються нечасто. Правда, місцеві, які називають себе поліцією, забирають у загиблих солдатів зброю. Часом бачимо, що порожній гаманець валяється. Знаходили й закривавлені гроші, які ніхто не наважився забрати. А взагалі, що в солдата може бути? Хоча біля одного військового лежав хороший телефон, його теж ніхто не взяв. Місцеві бояться підходити, бо знають, що біля тіла може бути підкладена граната.
Під час пошуку тіл доводиться бачити жахливі картини. Знаходимо багато спаленої техніки. Якось натрапили на розбиту вщент машину, біля якої були порозкидані медикаменти. Поруч знайшли чоловічу ногу, жіночу маленьку ступню та шматочок черепа. Це вважається доказом того, що люди загинули. Їхні тіла або згоріли, або просто були порозкидані вибухом. З’ясувалося, що то — волонтери, бо автомобіль мав цивільний номер, а не військовий. Так, вони мали каски, але це не врятувало. Такі останки ми теж складаємо кожен в окремий мішок.
Поки що досить точно вдається знаходити тіла або ж могилки. Але коли підуть дощі, сніги і розпочнуться морози, тіла будуть повністю розкладені. Тому треба це робити негайно, поки є можливість...
«ВІЙНА ЗАКІНЧИТЬСЯ, КОЛИ ПОХОВАЄМО ОСТАННЬОГО ВБИТОГО СОЛДАТА»
Нам вдалося зідзвонитися із завідувачем секретаріату ВГО «Союз «Народна пам’ять» Русланом Бортніком. Із його слів, виконання гуманітарної місії в зоні АТО розпочалося з того, що з таким проханням до організації звернулося Міністерство оборони України. Воно й домовилося з керівництвом так званих «республік» про відкриття коридорів для евакуації тіл загиблих військовослужбовців. Пошуковці наразі продовжують працювати на території ДНР, втім ця благодійна робота має чимало перешкод.
— Інша сторона не дозволяє потрапляти на свою територію будь-яким військовим, у тому числі й військовим медикам, а так звані похоронні команди теж створюються із військовослужбовців. Тому цю справу залишається виконувати цивільним, нашим волонтерам-пошуковцям, які ризикують власним життям, — розповідає Руслан Бортнік. — Вони потрапляли під обстріли, можуть підірватися на мінах або боєприпасах. При цьому, на жаль, незважаючи на всі наші зусилля, досі не вдалося застрахувати їхнє життя і здоров’я. Двадцять провідних українських страхових компаній нам у цьому відмовили.
— До того ж вартість цих експедицій дуже висока, величезну проблему маємо з транспортом. Проблема й у тому, що більшість територій заміновані, і ми не можемо працювати, поки їх не розмінують. Понад 90 відсотків коштів, витрачених на пошуки та евакуацію тіл — це внутрішні кошти організації та допомога меценатів. Ще частину отримуємо на благодійні рахунки.
— Думаю, працювати будемо доти, поки не евакуюємо тіла всіх загиблих військових. За нашими підрахунками, для цього потрібно щонайменше півроку. В нас є така крилата фраза: «Війна не закінчиться доти, поки не буде похований останній загиблий солдат»…
Gismeteo 
