25 травня на виборах Президента України цього року український народ сказав своє вагоме слово. Вперше на виборчих перегонах переміг не представник тієї чи іншої партії, а самовисуванець. Тим самим народ висловив своє недовір’я партіям, в тому числі і тим, з представників яких у 2012 році формувався депутатський корпус Верховної Ради. Як провладні, так і опозиційні партії отримали від виборців незадовільні оцінки за свою бездіяльність в парламенті та за ті наслідки, з якими Україна вступила у 2014 рік.
Лише партія «УДАР» гідно пройшла ці виборчі перегони і показала, що вона керувалася інтересами держави, а не партійними чи особистими. Вона не висувала на пост Президента України свого авторитетного в народі лідера, а підтримала кандидатуру П. Порошенка.
Ось які «досягнення» парламентських партій на виборах Президента України у 2014 році порівняно з 2010 роком. Якщо на виборах у 2010 році кандидат від Партії регіонів у першому турі набрав 35,32 відсотка голосів виборців, то за кандидата цієї партії на виборах 2014 року проголосувало лише 3 відсотки виборців. Так народ оцінив діяльність Партії регіонів, її представника на посаді Президента України та депутатів парламенту!
Підтримка кандидата на посаду Президента від Компартії зменшилася у 10 разів, кандидат від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» отримав голосів у 7 разів менше, ніж на попередніх виборах. У 2 рази менше голосів отримав кандидат партії «Батьківщина». Український народ вірно оцінив «діяльність» сучасної Верховної Ради. Це наші «народні» обранці, в першу чергу, винні в тому, що пролилася кров на київському Майдані, що сьогодні гинуть люди на сході України.
Чого чекають люди від новообраного Президента України, який отримав одностайну підтримку на території всієї України? Без сумніву, першим таким кроком має бути припинення військових дій на території України. Ще одним нагальним кроком є зміна кадрової політики. Годі на відповідальні посади призначати своїх друзів, родичів та знайомих, а не компетентних та чесних людей! Годі керуватися при цьому приналежністю до тієї чи іншої партії! Є в Україні достатньо кваліфікованих та порядних людей, які здатні підняти економіку країни, а не думати про партійні та особисті інтереси, як це має місце у нас уже не перший рік.
Дуже важливо, як наголосив новообраний Президент, до кінця року провести позачергові вибори депутатів Верховної Ради України по відкритих партійних списках. На цьому слід зупинитися докладніше, адже це, можливо, єдина умова для того, щоб в український парламент прийшли молоді, обізнані, достойні особистості, яких поіменно знають виборці і які нестимуть моральну відповідальність перед народом за свою діяльність у Верховній Раді.
З 1994 по 2012 рік ми вже шість разів обирали Верховну Раду. Практика формування депутатського корпусу Верховної Ради України постійно змінювалася: з мажоритарної на змішану або багатомандатну пропорційну системи. Мажоритарна система виборів 1994 року виявилася недосконалою. У Верховній Раді важко було сформувати парламентську більшість, вона була нездатна приймати відповідальні, інколи не популярні, але необхідні закони в інтересах подальшого розвитку держави.
Вибори по одномандатних виборчих округах (мажоритарна система) в європейських країнах (Польща, Франція, Англія) існують лише там, де обираються двопалатні парламенти, причому лише одна з палат обирається за таким принципом.
Вибори депутатів Верховної Ради України у 1998 році відбулися за змішаною системою. Така система найбільш поширена в європейських країнах. Вона передбачає вибори половини депутатів по багатомандатному виборчому округу за закритими партійними списками, а інша половина депутатів — по одномандатних виборчих округах. За цією системою проводилися також вибори в нашій країні у 2002 та 2012 роках, при цьому змінювався лише прохідний бар’єр для партій з 4 до 5 відсотків. І ця система є недосконалою, про що яскраво свідчить бездіяльність нині діючої Верховної Ради, той економічний і політичний стан, в якому опинилася країна.
Чергові вибори Верховної Ради України 2006 року та позачергові 2007 року відбувалися по єдиному загальнодержавному виборчому округу. В цьому випадку депутатський корпус формувався виключно за закритими партійними списками. На сьогодні така практика існує в Естонії, Латвії та Фінляндії, але в цих невеликих за кількістю населення країнах вибори проходять не по одному, а по декількох багатомандатних округах. Це дає можливість виборцям обирати у вищі органи влади відомих в країні особистостей.
Запровадження суто пропорційної системи виборів у нашій країні з 35 мільйонами виборців виявилося невдалим. Вся біда в тому, за якими критеріями складалися списки керівниками партій. Практика показала, що списки формувалися кулуарно, без врахування думок первинних партійних організацій. У списки кандидатів у депутати міг потрапити практично будь-хто, аби мав гроші і зв’язки з лідерами партій. Місця в партійному списку розподілялися серед керівників та наближених до них осіб, в тому числі серед родичів, «любих» друзів, своїх помічників та тих, хто міг внести відповідні суми в партійну касу.
Такий підхід до складання списків не має нічого спільного з елементарною порядністю, демократією та компетентністю кандидатів у депутати і сприяє поширенню корупційних схем. Якщо кандидат заплатив декілька мільйонів за те, щоб його внесли у списки, то, ставши депутатом, він буде думати над тим, якими шляхами не тільки повернути затрачені кошти, але і збагатитися за рахунок держави і виборців.
Вибори за таким принципом привели до того, що у Верховну Раду України в переважній більшості потрапили не фахівці права та політики, а сліпі виконавці волі партійних вожаків. Махне горизонтально рукою Чечетов — і регіонали одностайно провалять той чи інший закон. Накаже Турчинов — і всі «бютівці» та їх соратники вийдуть із зали, вчинять дикий галас або мордобій у стінах парламенту. Де вже тут шукати демократії, власної думки того чи іншого депутата. Мислячі депутати у нині діючій Верховній Раді нікому не потрібні. «Діяльність» більше половини депутатів зводиться до того, щоб реєструвати себе у списках виступаючих лише для того, щоб передавати право виступу керівникам фракцій та по командах тиснути на червону або зелену кнопки.
Обрані по закритих партійних списках депутати фактично не народні депутати, а партійні делегати. Ця система не краща за ту антидемократичну систему виборів, яка існувала в радянські часи, коли в бюлетені по виборах депутатів всіх рівнів значилося лише одне прізвище. І хіба що для сміху в бюлетенях рекомендувалося виборцям при голосуванні залишати одне прізвище, викресливши всіх інших. Люди брали участь у виборах, не маючи будь-якого вибору.
Але в ті часи кандидатів у депутати старанно відбирали партійні органи, внаслідок чого кандидатами ставали знані люди: відомі діячі науки і техніки, державні та політичні діячі, військові, передовики виробництва, представники інтелігенції тощо. Кандидатів у депутати висували трудові колективи, наукові установи, громадські організації. Серед населення проводилося широке обговорення кандидатів у депутати на зборах, зустрічах, у засобах масових інформацій. Нічого подібного сьогодні немає, коли йдеться про вибори по закритих партійних списках.
Існуючу нині практику виборів депутатів Верховної Ради України потрібно докорінно змінити, тоді у парламент прийдуть такі люди, як Ю. Кармазін, який один з небагатьох був справжнім творцем законів і напевно саме через це йому не знайшлося місця у списку партії, авторитет якої він завзято відстоював у Верховній Раді попереднього скликання. Політологи і аналітики бачать шлях покращення роботи Верховної Ради України у запровадженні нової системи виборів, а саме вибори по багатомандатному виборчому округу з відкритими списками кандидатів у депутати.
Зупинимося на цьому детальніше. Прийняття такого порядку виборів депутатів Верховної Ради передбачає, що виборці в кожному виборчому окрузі будуть голосувати за конкретну особу, яку пропонуватиме партія, що бере участь у виборах. Набрані кожним кандидатом від партії голоси по всіх виборчих округах в підсумку складуть кількість виборців, що проголосували за ту чи іншу партію загалом по Україні. Без сумніву, це істотно зменшить кількість партій, які будуть спроможні взяти участь у виборчих перегонах. Одночасно з прийняттям закону про відкриті партійні списки необхідно буде вирішити питання про зменшення кількості депутатів до 300 чоловік і відповідно створити не 225 виборчих округів, а 300.
На основі результатів виборів Центральна виборча комісія визначить кількість обраних депутатів Верховної Ради від кожної партії, яка подолала 5-відсотковий бар’єр. Поіменний список депутатів від партії складе також ЦВК, виходячи з відсотка набраних голосів кандидатами від цієї партії на своїх виборчих округах. Першим у партійному списку депутатів буде занесений кандидат, який набере найбільший відсоток голосів на своєму окрузі. При цьому може статися так, що в депутати не потраплять очільники партії. Все залежить від того, який відсоток голосів вони наберуть на своїх виборчих округах, якщо насміляться балотуватися.
Але для того, щоб оновити парламент, потрібні зміни до Конституції України. Вирішувати це питання на референдумі не доцільно, адже проведення референдуму потребує багато часу та коштів. А якщо врахувати, що підсумки референдуму має ще затвердити Верховна Рада України, то можна з впевненістю сказати, що будь-який референдум нічого не дасть. У квітні 2000 року в країні було проведено всенародне опитування щодо реформи виборчої системи. Виборцям було поставлено 4 питання:
— Чи підтримуєте Ви пропозиції про те, що Президент України може припинити повноваження Верховної Ради, якщо вона протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість?
— Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України?
— Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300?
— Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні?
На всі ці питання народ відповів «Так»! А який результат? Верховна Рада протягом 13 років не спромоглася не тільки затвердити волевиявлення українського народу, але хоч би розглянути підсумки референдуму на засіданні. А підняті на референдумі питання актуальні і сьогодні!
Нині діючий депутатський корпус ще має змогу зробити щось позитивне в ім’я України, допомогти ново- обраному Президенту у подоланні політичної та економічної кризи країни, зокрема: конституційною більшістю проголосувати за зменшення кількості депутатів до 300 осіб та за ліквідацію недоторканності депутатів, інших «недоторканних» високих посадовців держави, внести зміни до Конституції про обрання депутатів Верховної Ради України по багатомандатному виборчому округу і лише по відкритих партійних списках.
В інтересах народу і держави депутатський корпус міг би зробити ще одну добру справу: проголосувати за саморозпуск! Це було б вагомою підтримкою новообраного Президента і дало б реальну змогу виборцям якнайшвидше обрати оновлений склад Верховної Ради України. Життя в найближчі місяці покаже, чи здатний наш депутатський корпус подбати про Україну та її народ. Варто було б депутатам Верховної Ради від Хмельницької області, поступившись власними амбіціями та інтересами, в ім’я держави України якнайшвидше поставити ці питання на розгляд Верховної Ради.
Gismeteo 
