Черговій сесії Хмельницької обласної ради передувала протестна акція під стінами головної адміністративної будівлі Хмельниччини. Її ініціювали майже сто водіїв екстреної допомоги.
Доведених до відчаю людей можна зрозуміти. За каторжну роботу у три зміни без свят і з «плаваючими вихідними» вони отримують на руки трохи більше 3,5 тисячі гривень. Оклади настільки мізерні, що про них навіть соромно говорити — 2080 гривень.
Від «реформи», присланої з-за океану «великими білими братами» Уляни Супрун, потерпають не тільки туземні пацієнти, а й працівники медицини.

Куди зникатиме прибуток?
Прихований смисл «реформ» на наших теренах я зрозумів так: усе, що може дати прибуток в системі охорони здоров’я, — приватизувати. Аборигенів під виглядом страхової медицини перевести на фінансове самозабезпечення. Сімейних лікарів зробити легальними побирачами з хворих. А ФАПи і швидкі допомоги кинути напризволяще. Проблеми переадресувати на місцевий рівень.
До кінця 2019 року комунальні заклади охорони здоров’я — об’єкти спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області мають перейти у статус комунальних некомерційних підприємств.
Саме місцеві органи самоврядування будуть відповідати за матеріально-технічне забезпечення лікарень, зарплату медперсоналу та його кількість.
Зверну увагу на підміну термінів. «Заклад», яким лікарня була нещодавно, не передбачає отримання прибутку. А от «підприємство», як самостійний господарюючий статутний суб’єкт, «здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)». Таке юридичне визначення. Пом’якшуюче слово «некомерційне» має на меті замаскувати цей намір.
Цікаво було би знати, яку продукцію виготовлятимуть і на кому зароблятимуть медичні підприємства? Підозрюю, що вони чимало послуг зроблять платними і спонукатимуть пацієнтів до «добровільних» пожертв.
Зміна статусу на некомерційні, між іншим, передбачає уникнення оподаткування. Ну, а «директори» цих «підприємств» отримають можливість виводити прибуток через високі зарплати вузького кола осіб. Передусім, власні. Молодшому персоналу з того навряд чи щось урветься.
Проблему тимчасово вирішили
Всі, без винятку, свідки протестів і самі депутати зі співчуттям поставилися до справедливих вимог водіїв екстреної допомоги.
Потерпілі поводили себе коректно і не нагнітали емоцій. Те, що вони звернулися до найвищого законодавчого органу області, свідчить передусім про довіру до нього. Забігаючи наперед скажу, що у своїх сподіваннях водії не розчарувалися.
Людей чемно вислухали, запросили в адміністративний будинок і до сесійної зали, надали трибуну для виступів, включили їхнє питання під першим номером у порядок денний. Протестувальники переконалися, що народні обранці такі ж люди, як і вони.

Депутати одразу взяли на себе зобов’язання  не розходитися доти, доки його не вирішать.
Виступи окремих обранців, як то Віктора Бурлика та Івана Кирилюка, викликали схвальні оплески  як колег, так і протестувальників.
Медобори і Печерські пагорби
Терпляче, вузол за вузлом, депутати розплутували клубок. Заслухали представників департаментів фінансів і охорони здоров’я.
Обранці абсолютною більшістю голосів вирішили доручити їм до 1 липня поточного року наблизити медичну субвенцію з четвертого кварталу на перший. А у вересні на черговій сесії за рахунок бюджету ці асигнування поновити.
В ході обговорення депутати вийшли на узагальнення.
Найважливіше з них полягає в тому, що місцеві органи влади не можуть підмінити загальнодержавні. Адже ті формують внутрішню політику і пріоритети. В тому числі у галузі охорони здоров’я.
Як? Це вже інша справа. Публікації у ЗМІ з приводу корупції і безалаберності на Печерських пагорбах зашкалюють.
Не буду говорити про всі, а лише про наглядові ради державних підприємств. Типу НКРЕП, «Нафтогаз» і «Укрпошта», де теж виводять прибуток через високі зарплати. Там засідає чимало іноземних радників, користі від яких, як з лисого вовни. У тих, хто руйнує існуючий порядок речей, і невгамовно підвищує тарифи, зарплати просто захмарні.
Депутат Іван Гладуняк, який в ранзі голови бюджетної комісії традиційно скрупульозно ставиться до використання коштів, забив їм чудовий гол, запропонувавши сесії прийняти звернення з цього приводу до Кабміну і Верховної Ради. Його ухвалили абсолютною більшістю голосів!
Також депутати звернулися до Президента України, Верховної Ради і уряду з приводу розв’язання проблем оплати медичних працівників. Однак цей сміливий крок був потім перекреслений ухваленням рішення про переведення величезної кількості медичних закладів у статус некомерційних комунальних підприємств.
Тепер у відповідь на своє звернення обранці отримають роз’яснення уряду, що за цю проблему віднині відповідають вони самі на місцях. І таким чином переконаються, що потрапили у пастку.
Для висвітлення у ЗМІ немає грошей
Кілька слів про ще один казус. Напередодні сесії обласна рада вирішила не висвітлювати на сторінках «Подільських вістей» свою діяльність і не підписала угоду про співробітництво з нашою редакцією, зіславшися на брак коштів. Невже Хмельниччина є найзлиденнішою і найпроблемнішою областю України? Судячи із фінансово-економічних показників — це не так.
Пригадую бесіду з головою обласної ради Михайлом Загородним у стінах редакції кілька років тому. Його слова і розуміння журналістських проблем викликали ентузіазм у середовищі моїх колег. Михайло Васильович, як досвідчений виробничник,  збагнув нашу скруту, обіцяв підтримку, продемонстрував розуміння ролі ЗМІ для суспільства і держави.
«Ми давно не чули таких обнадійливих слів. Цей славний чоловік з приємним обличчям і відкритим поглядом нам допоможе», — переконували себе і мене колеги. І раптом таке фіаско.
Невже журналісти повинні подавати матеріальну допомогу органам влади, а не навпаки?
Приміром, у тій же Росії, про яку стільки балачок із різних трибун, в 2019 році на потреби ЗМІ виділено 110 мільярдів «рублєй». З них 40 — із місцевих бюджетів. В перекладі на гривні — це по 350 мільйонів на регіон. Тамтешні редакції мають й інші преференції. Серед них зокрема, публікації на платній основі документів органів місцевої влади. А також звітів про їхню роботу. Практикується і замовлення друкованим ЗМІ роз’яснювальних статей на актуальну проблематику.
Тому зарплата журналістів у деяких областях Росії сягає однієї тисячі  доларів, а у нашій менше 180 і є значно нижчою, ніж середня по Хмельниччині.
Працівники ЗМІ виконують у суспільстві таку ж функцію, як медики стосовно окремої людини. Вони теж виявляють і допомагають лікувати патологію, виїжджають за викликами. Подають екстрену допомогу там, де бездіяльні чиновники доводять ситуацію до інфаркту чи виразки.
Мені особливо прикро писати про небажання обласної ради укладати договір, бо я свідок, що депутати Хмельниччини таки займають патріотичну позицію. І було би правильно, щоб  виборці знали про їхню діяльність не з чуток, а зі шпальт незалежних громадсько-політичних ЗМІ, довіру до яких ті постійно підтверджують тиражем та передплатою.