Ще кілька днів тому всі говорили про загрозу зриву виборів до парламенту. Проте Верховний суд скасував рішення про повторне жеребкування, якого вимагала Аграрна партія, отже, виборам — бути! Тривога тепер про інше — хто «прорветься» під купол Ради і чи зійде на нас очікуване благо після цих виборів?

Зважаючи на більшість претендентів у нардепи, навряд чи й цього разу всміхнеться українцям доля. Такі одіозні фігури регіоналівського «хребта» як Клюєв, Шарій, Онищенко, здавалося б, і носа не повинні висувати з «підпілля». Аж ні — плетуть казочки, що Україну не покидали, що лікувалися за кордоном і т. д. А Верховний суд, як не дивно, підтримує цю брехню, мабуть, вважаючи всіх нас ідіотами. Принаймні, після таких (верховних!) рішень довіра до подібного правосуддя зникає, як мильна бульбашка. Добре, що таки вистачило глузду переграти цю «сцену», і палким «борцям» за порядок в державі довелося розпрощатися зі своїми намірами. Зате реальний шанс мають інші, не менш небезпечні для українського суспільства, які навіть не приховують своїх проросійських поглядів та відданості Путіну. Приміром, Медведчук не викликає інших асоціацій. За московським сценарієм мав би й відбутися анонсований телеміст каналу NewsOne, що належить Медведчуку, з каналом Россия-24. Відповідно до цього сценарію на весь світ, навіть не сумнівайтеся, прозвучало б, що війна — наш внутрішній конфлікт, а «представники» простого народу запевняли би, що порятунок нам забезпечить тільки Росія.
Чому ж у нас не беруть до уваги, що інформаційна війна — така ж грізна зброя, як снаряди і кулі? Недаремно той же Путін на забезпечення необхідної йому інформполітики не шкодує мільярдів. А в Україні, чи то за наївністю, чи то за дурістю, безперешкодно віддають (нехай і за гроші) інформаційну зброю. Адже Медведчук, кум Путіна, володіє вже трьома телеканалами, в тому числі й ZIK, що на західній Україні. Має намір купити ще й три інтернет-видання у цьому ж регіоні і прицілюється на канал Інтер. СБУ, на подив, не вбачає у цьому загрози, а законодавство — на боці промосковського олігарха, який, вважаймо, вже однією ногою в парламенті, бо народу, бачте, ось такої опозиції хочеться.
Завдяки авторитету президента набирає високих рейтингів партія «Слуга народу», якої, відверто кажучи, й не існує, адже вона поспішно збирає в свої ряди дуже різношерстих людей. Якби вибори відбувалися у жовтні, «Слуга народу» набрала б значно менше голосів підтримки. І не лише тому, що в політиці це випадкові люди, які сприймають її, найімовірніше, як шоу, а й тому, що сам президент, схоже, виконує певну роль, не розуміючи, що від нього все-таки чекають позиції. І повернення Росії в ПАРЄ варто розглядати не лише як зраду Європи. Причина, мабуть, й у тім, що в наших діях не побачили стержня, отієї залізної волі відстоювати свою позицію до кінця.
Її відсутність, без сумніву, стає благодатною годиною для промосковських реваншистів, хорошим приводом, що знову в епіцентр пристрастей виносять закон про мову, висувають твердження, що закон про люстрацію неконституційний і т. д. Кожен крок, супроводжений сум’яттям, заграванням, некомпетентністю, розчищає шлях силам, котрі змушують танцювати саме під їхню дудку. Невже й справді ви очікуєте на п’яту колону?