– Чотири роки просимо прокласти нам нормальну стежку, бо до будинку важко добиратися, коли дощ, – звертається з проханням по телефону Галина Гірник, котра проживає на вулиці Курчатова, 1/К в обласному центрі. – За цей час маю вже одинадцять різних відповідей, начебто нас буде включено до перспективного плану. У сусідньому будинку – 1/Д – вже поклали плитку, а ми чотири роки чекаємо на тридцять метрів стежки… Можливо, через те, що будинок кооперативний, місто на нього не зважає? Невже треба звертатись особисто до мера? Обсяг робіт невеликий, напевне, через це не хочуть робити?

Таке було перше запитання на пряму телефонну лінію в Хмельницьку міську раду, яку цього разу проводила керуюча справами Юлія Сабій. Одразу за ним – наступний дзвінок. Тут мова про облаштування території поряд з будинком на вулиці Кам’янецькій, 60. Мовляв, обіцяли зробити в поточному році, а вже середина літа, і ніхто ні за що не береться.

— Це дуже добре, що наші хмельничани небайдужі до того, в якому стані їхні будинки, прилеглі території, —  коментує ситуацію Юлія Сергіївна.  — Шкода, що містяни мало долучають до розв’язання своїх проблем депутатів, які мали би активніше працювати на окрузі. Почасти люди не бачать своїх обранців аж до наступних виборів. І це стосується і міської ради, і обласної та, особливо, Верховної Ради. До того ж громадяни ще не дуже звикли напружувати своїх обраних представників, а жаль, бо обранці, особливо в столичних кабінетах, вирішують, як правило, приховані бізнесові інтереси, вже потім народні. Я вважаю, що не тільки на рівні держави і обласних центрів, а й на рівні ОТГ потрібно запроваджувати певні просвітницькі заходи, спрямовані на розвиток молодіжних осередків та виховання молодіжних лідерів, які, вивчаючи кращий світовий досвід, в подальшому братимуть участь в державотворчій діяльності, в розбудові якісного суспільства. Було би доречно законодавчо зобов’язати народних депутатів брати собі в помічники саме таких підготовлених українців, аби з них зростали нові національно відповідальні політики, працевлаштовувати їх в державних та громадських структурах, тоді народ зможе отримати гідний зворотний зв’язок і турботу про людей.
За мить на пряму лінію додзвонилась пані Тетяна, яка працює в мікрорайоні Дубове, і поскаржилася на те, що не має чим добратись додому, бо маршрутки й тролейбуси після 21.00 не ходять, доїхати в центр вже нічим. Також зателефонувала Любов Йосипівна, інвалід першої групи по зору, вона потребує дороговартісного лікування, і хоч допомогу від міського голови вже отримала, та коштів не вистачає все одно.
Ці звернення взято до уваги. Варто зазначити, що проблеми, котрі озвучили хмельничани, цього разу не мають, так би мовити, кричущого характеру. Місто працює, а ми очікуємо на позитивні зміни не лише у Хмельницькому, а й в Україні загалом.