Здається, нема нині у нашій державі проблеми важливішої, ніж затримання колишнього судді Чауса, якого підозрюють у тому, що кілька років тому він взяв хабара 150 тисяч доларів, поклав їх у трилітрову скляну банку і закопав у власному саду. Тоді його не вдалося затримати, бо утік, і всі громадяни України благополучно про нього забули.
Та нещодавно його викрали у Молдові, згодом він з‘явився на Вінниччині, звідки його і забрали працівники СБУ. До речі, по телебаченню і в соціальних мережах усі охочі могли побачити справжній бойовик, коли екс-суддю в СБУ хоче відібрати НАБУ. І глядачі, і слухачі — себто народ — уже добряче заплуталися, і ніяк збагнути не можуть: для чого їм усе це знати і чому настільки важливе затримання Чауса? Звісно, він повинен отримати по заслузі. Але ж не усім хабарникам приділяють стільки уваги. Народ, навчений гірким досвідом, підозрює, що тут замішана політика. Й обурюється, бо знову його інтереси на другому (ні, останньому!) місці.
Разом з тим, народу дуже «печуть» високі ціни й тарифи на житлово-комунальні послуги, бо ніякої зарплати й, тим більше, пенсії не може вистачити для того, аби усі послуги оплатити й більш-менш гідно жити.
Саме тому йому нині набагато зрозуміліша, до прикладу, тема будівництва «Північного потоку-2». Власне, уже й не будівництва, бо він на 99 відсотків готовий. Кожен з нас розуміє, що його запуск завдасть дуже болючого удару нашій економіці, а від того, зрозуміло, і рівень нашого життя зовсім не підвищиться.
Буквально позавчора була опублікована заява, яку підписали голови десяти міжнародних комітетів парламентів (США, Великої Британії, країн Євросоюзу та України), виступивши проти домовленостей США та Німеччини щодо відновлення робіт для завершення газопроводу «Північний потік-2». Підписанти наголошують, що газопровід посилить вплив російського газу на енергетичний баланс Європи. Окрім того, Росія отримає ще один інструмент тиску та шантажу України. Тож «ЄС та Сполучені Штати повинні працювати разом, щоб посилити санкційний тиск на Кремль для протидії агресії в Україні», – йдеться у заяві.
Ця заява, звичайно, трохи підбадьорює нас усіх. Бо дуже хочеться мати справді надійну та ефективну підтримку. Адже добре пам‘ятаємо Будапештський меморандум, у якому нас обіцяли всіляко захищати після того, як ми позбудемося ядерної зброї. На жаль, ми так і залишилися зі своїми інтересами…
Кілька днів тому на форумі «Україна 30» було урочисто презентовано святкові заходи до 30-річчя Незалежності України. Організатори обіцяють грандіозне святкування. Від великого параду — до великого концерту. Безпосередньо на проведення урочистостей планується витратити майже 100 мільйонів гривень з державного бюджету. І ще — 170,7 мільйона гривень з державного і місцевого бюджетів — на облаштування гігантських прапорів у 17 областях.
Моя любов до України дуже велика. Але й вона не сприяє розумінню: навіщо такі витрати? Особливо нині, під час коронакризи. Чи зігріє, приміром, серце злиденному пенсіонеру у селі навіть найвищий державний прапор? Чи полегшить йому життя?
У зв’язку з майбутнім святкуванням виникає ще одне питання: наскільки будуть дотримані карантинні правила (до 31 серпня, нагадаю, триває адаптивний карантин) під час масових заходів? Приміром, під час того самого концертного шоу у багатотисячному НСК «Олімпійський»? Чи можемо дозволити собі таку безпечність, тим більше, знаючи, так би мовити, особливості нашого менталітету? Тим часом, за прогнозами експертів, нова хвиля епідемії може накрити нас якраз уже наприкінці серпня або на початку вересня.
Gismeteo 
