Тепер уже немає ніяких сумнівів, що помпезний військовий парад у Москві і демонстрація російських досягнень у справі вдосконалення техніки для вбивства, спрямовані у першу чергу проти України. Північний сусід у 70-ту річницю Перемоги над Німеччиною продемонстрував, чим він збирається «по-братськи» вбивати українців. А щоб ні у кого не виникало ніяких ілюзій, Путін у своєму виступі чітко наголосив: «Вдячні народам Великобританії, Франції і Сполучених Штатів Америки за їхній вклад у перемогу. Вдячні антифашистам різних країн, котрі самовіддано боролися в партизанських загонах і в підпіллі, в тому числі і в самій Німеччині». «Відважно воювали з нацистами і бійці Індії, непримиримий спротив чинили серби, нашу країну активно підтримувала Монголія». І все! Жертви інших народів Владімір Владіміровіч жертвами не вважає, а тому й у такий пам’ятний день їх навіть не пом’янув.
Та воно й зрозуміло, бо для колишнього кагебіста поминати загиблих у тій війні українців якось навіть не з руки, коли він нині віддає накази убивати внуків тих переможців. І внуки гинуть. Тільки минулого тижня Хмельниччина попрощалася із двома своїми синами. А скільки жіночих сліз вилито за загиблими воїнами в інших областях?
А скільки ще проллється крові й сліз? Того не знає ніхто. Бо ж Петро Порошенко заявив, що війна закінчиться тоді, коли Україна контролюватиме весь кордон з Росією. Якщо ж ситуація на фронті не зміниться, то ми ніколи не контролюватимемо того кордону. Бо варто було лише Президенту заїкнутися про те, що Україна поверне собі Донецький аеропорт і відбудує його, як із-за океану тамтешній держсекретар Керрі тут же прикрикнув, що про це не може бути і мови, бо то, мовляв, порушення Мінських угод. А чому б містеру Джону не прикрикнути й на Росію з її лугандонськими служками, аби й вони припинили вбивати українців і дотримувалися тих таки угод не лише на словах, але й на ділі? Бо протягом чотирьох годин, а саме стільки у Сочі тривали таємні торги навколо України між Путіним, Лавровим і Керрі, була можливість не раз і не два на це не тільки натякнути, але й рішуче вимагати їхнього виконання. Але ж Сполучені Штати уже не вперше демонструють, що їхні інтереси — це їхні інтереси. А Україна у цій геополітичній грі — то лише розмінна монета. Тому після закінчення згаданих перемовин політологи заявили про те, що результатом торгів буде заморожування конфлікту, а очільники європейських країн і США спробують на вимогу Путіна, який схоже вже хоче спекатися ДНР і ЛНР, змусити Україну фінансувати та утримувати самопроголошені республіки, які й надалі контролюватиме Росія, диктуючи свої вимоги щодо зовнішньої та внутрішньої політики.
Правда, дещо несподівано Ангела Меркель у Москві назвала анексію Криму злочинною і такою, що загрожує європейській безпеці, дошкуливши тим самим господарю Кремля і додавши цензорам з російського телебачення роботи, аби ця заява не долетіла до вух кримнашних росіян. Проте сподіватися, що таку ж рішучість фрау Меркель проявить і у випадку продовження російської агресії на сході України, не доводиться, бо бізнесові інтереси Німеччини дуже тісно пов’язують її із Росією, а про все, що роблять росіяни на сході України, вони лементують з різних трибун, звинувачуючи наших військових і намагаючись у черговий раз ошукати весь світ.
То чи не пора й Україні свої інтереси ставити на перший план, а тоді вже думати, чи варто виконувати вимоги інших держав, як вони це роблять по відношенню до нас? Але про це говорити якось не виходить. Бо не видно поки що вболівання наших нардепів і урядовців за свою країну і свій народ. Інакше як пояснити відсутність навіть найменших позитивних зрушень і реформ, окрім хіба що всезагального здорожчання товарів і послуг при заморожених зарплатах і пенсіях, що призвело до значного погіршення життєвого рівня українців, які тепер змушені не жити, а животіти. І саме невиконання так яскраво розрекламованих перед виборами обіцянок сприяє наростанню невдоволення і недовіри до нинішніх очільників держави. А разом із байдужим ставленням чиновників до проблем демобілізованих фронтовиків, це створює таке напруження у суспільстві, яке може вибухнути будь-якої миті. Сподіватися ж, що такі протести проходитимуть так само мирно, як це було восени позаминулого року, уже не доводиться. І про це все частіше вголос кажуть і бійці, що повернулися з АТО, і люди, які в тилу підтримували й продовжують підтримувати їх і морально, і матеріально. Ось тільки, схоже, владці цього не чують, продовжуючи діяти так, ніби в країні нічого й не відбувається, недорікувато виправдовуючи свою бездіяльність війною та інтересами самих громадян.
А яких масштабів сягнула корупція, показав минулого тижня керівник Луганщини Геннадій Москаль, коли самотужки виявив цілу колону вантажівок, які, попри заборону, без будь-яких документів везли товари на окуповані території. За словами Москаля, так само можна провезти цілу дивізію озброєних зайд на підконтрольні Україні території, і ніякі дороговартісні фортифікаційні споруди, що нині будуються на лінії фронту, не допоможуть стримати такий напад і уникнути численних жертв. А якщо врахувати скільки таких вантажівок безконтрольно курсують дорогами Донеччини і Луганщини, то важко навіть уявити, які прибутки приносить цей бізнес і які високопоставлені дурисвіти у нього мають бути, аби він не крадькома, а з таким розмахом діяв.
Gismeteo 
