У нинішній складний і важкий для України, усього її народу час на заході і сході, півночі і півдні, в центрі держави думка чомусь вихопила з нашого сьогодення історію з українськими футбольними ультрас. При згадці про них мозок видає одну й ту ж картину: групи молоді у масках часто неадекватні чи то від алкоголю, інших «стимуляторів» викрикують малозрозумілі гасла з різних секторів стадіонів. При цьому донедавна мало хто задумувався, що ці українські футбольні ультрас — звичайні громадяни України. Так, були серед них, сказати б, маргінали, котрі часто навіть не знали прізвищ гравців тієї чи іншої команди. Але були молоді люди з однією, а то й двома вищими освітами, студенти, старшокласники тощо.
Погодьмося, кілька місяців тому це поняття «ультрас» було абсолютно чужим і несприйнятливим для багатьох українців. Та настала зима 2013-2014 років. Вона перевернула все українське суспільство. При цьому серед іншого навіть змінила наше уявлення і про футбольних фанатів. Відтепер, думаю, всі, починаючи від школярів і до домогосподарки, бабусь і дідусів, розуміють, знають, що ультрас — це не напівп’яні гопники, котрі заважали уболівальникам дивитися футбольні матчі. Сьогоднішні ультрас — це нові потужні гравці на арені українського суспільства.
Я вважаю, що взагалі-то це все почалося раніше з байдужості. Байдужі, ніби глухі українці, тодішня влада не чули крику ультрас про те, що міліція постійно порушує права громадян, що улюбленою справою «Беркуту» були розгони мирних мітингів, побиття студентів і навіть пенсіонерів, методичне «втихомирення» футбольних фанатів. З допомогою кулаків, «демократизаторів», палиць, сльозогінного газу. Згадайте, правоохоронці навіть «бавилися» електрошокерами. Чимало українців скрушно хитали головами, коли футбольні фанати запалювали на стадіонах піротехніку, не схвалювали того поняття «бандерівського» «Слава Україні» і «правильно» сприймали, що ультрас систематично отримували від міліції стусани, що тих незаконно запроторювали в СІЗО, до них застосовували жорсткі умови пропуску на стадіони, заносили в базу даних як порушників і зловмисників. Було, було...
А минулої зими сталася ще одна дивина. Львівські ультрас спільно з київськими та дніпропетровськими побратимами взялися охороняти Майдан від нового, ганебного для мирної України суспільного явища — «тітушок». Далі ще цікавіше: абсолютне перемир’я між усіма угрупованнями футбольних фанатів (ще донедавна досить агресивних одне до одного), які вирішили спільно виступити проти нового суспільного ворога. Патрулі ультрас влаштовували справжні «сафарі» на «тітушок», велику небезпеку для тисяч киян, мешканців багатьох інших міст. Цим вони, вважаю, намагалися хоч якось виконати роботу замість деморалізованих, скорумпованих правоохоронців по охороні громадського порядку. Змобілізувалися всі: від нечисленних груп клубів нижчої ліги до досі аполітичних ультрас донецького «Шахтаря». Усім відомо, під яким політично-суспільним аж до кримінального тиском перебувають справжні патріоти України на Донбасі. Проте донецькі ультрас не злякалися. Відійшовши від своїх колишніх принципів, вони в один момент стали живим щитом між нечисленними багатостраждальними прихильниками місцевого Майдану та озброєним кримінальним елементом.
А далі, згадайте, ще цікавіше. Приміром, фани львівських «Карпат» вчергове подають всім приклад: в домашньому матчі проти ФК «Севастополь» вони полишають «свій» сектор і прошкують на гостьовий. Так, ще
рік тому в такій ситуації виникла б жорстока бійка. А тепер, після якоїсь миті тиші, львів’яни і севастопольці разом виконують... Гімн України! І, дивись, вже ультрас київського «Динамо» і донецького «Шахтаря» в єдиному пориві скандують «Слава Україні!». У футбольних колах та й практично усі любителі футболу добре знають, що найбільш емоційними, напруженими (з погляду дій ультрас) були матчі між «Дніпром» і «Металістом». Це уймище одиниць спаленої техніки, тисячі зіпсованих нервів, розбиті голови й носи. Але ультрас і цих клубів у важку годину помирилися, сконсолідувалися в боротьбі з підступним ворогом. 27 квітня цього року українці стали свідками чергової консолідації: спільний марш харківських і дніпропетровських ультрас. Який, до речі, закінчився символічно: з веселими гаслами фанати розігнали проросійських «колорадів» по підворіттях...
Нині важко передбачити подальший розвиток подій в Україні. Але мені віриться, що якби так, як футбольні фанати, об’єдналися ліві і праві, радикали і взагалі допоки всі більш-менш байдужі українці, і ситі й голодні, полишили б свою опозиційну, як ті регіонали й комуністи (вони, як на мене, діють за принципом «ні миру, ні війни»), та й всі спільно підставили своє плече новій владі, то дуже швидко наша країна вперше за довгі роки змогла б вільно, на повні груди дихнути повітрям свободи, й мільйони українців забули б про страх, безгрошів’я, зневагу.
Gismeteo 
