Уже вчергове нашу долю обговорюють і вирішують керівники двох глобальних гравців — Росії і США. Тобто, відбувається саме те, чого так вперто добивався кремлівський карлик. Він же взагалі не звик помічати тих, кого вважає слабшими за себе. Для цього навіть демонстративно обклав кордони України своїми багатотисячними військами, ніби виставляючи їх напоказ. Мовляв, дивіться, бійтеся і робіть все, як я скажу, а то…
Розраховував, напевно, на те, що трапилося у 2014 році, коли на його нахабне перекроювання наших кордонів і руйнування системи європейської безпеки загалом провідні країни відреагували «глибоким занепокоєнням». От тільки цього разу щось не зрослося, бо Україна, яка для нової вашингтонської адміністрації не входила навіть до першого десятка пріоритетів, раптом опинилася у першій трійці з несподіваними для північного сусіда наслідками. І тому миттю активізувалися консультації з європейськими партнерами, посилилася космічна, радіотехнічна, морська й агентурна розвідки. У Чорному морі постійно курсують бойові кораблі США чи Великої Британії, а з кіпрських аеродромів прилітають по кілька разів на тиждень сучасні літаки-розвідники. Тривають і консультації щодо розміщення у Старокостянтинові бойових літаків F-15. А ще з’явилися повідомлення про можливість надання нашій країні зенітно-ракетних комплексів «Петріот».
Словом, відбувається те ж, що робить і Росія, тільки вже по нашу сторону кордону, проте не в такій кількості й не так показово. І хоч цього всього й недостатньо для того, щоб відбитися від агресивного сусіда, але, схоже, господар Кремля тепер і не знає, що може йому ще підкинути заокеанський суперник зі своїми європейськими союзниками. Напевно, така реакція охолодила таки багато гарячих голів у Москві, окрім, хіба, біснуватого україноненависника Жириновського, який пропонував завдати удару по наших містах у новорічну ніч. Слава Богу, обійшлося. Хоча новорічні салюти, погодьтеся, таки трохи насторожували, особливо тих, хто побував на війні і знає, що таке стрілянина…
Якою була розмова Байдена із Зеленським після перемовин з Путіним, неважко здогадатися. Бо ж на рівних партнери спілкуються тільки тоді, коли всі домовленості між ними й обіцянки виконуються. А наша нинішня влада такої звички не має (чого варта хоч би й епопея з обранням керівника антикорупційної прокуратури!). Тому дядько Джо вже точно не церемонився у висловах та оцінках дій української влади. І навіть попри те, що американці постійно наголошують, начеб «нічого про Україну без України» не вирішуватимуть, нашій владі також потрібно робити хоч якісь кроки, доводячи, щоб долю України справді ніхто не вирішував без України.
Та навіть проведення таких переговорів, як і найкращий для України результат, який на них може бути досягнутий, ніяк не вплине на рейтинг нинішньої влади, оскільки завжди знайдуться ті, хто скажуть, що вона тут ні до чого, бо «нас без нас оженили»… Особливо тоді, коли перед Зеленським покладуть готові рішення, а йому залишиться зробити важкий вибір — погодитися чи не погодитися. Та будь-яке його рішення програшне для нього особисто, але може бути виграшним для України.
І хоч звичайному українцеві може здатися, що та висока політика робиться десь далеко і його не стосується, це зовсім не так, бо за тридцять років незалежної України цей час, схоже, стане визначальним у подальшій долі і країни, і цілого народу, і кожного нині сущого на нашій землі. Уже перевірено сто років тому і наслідки добре відомі…
Gismeteo 
