Поки в Україні та світі експерти військові, цивільні й диванні ламають списи у суперечках про те, чи нападе Путін на Україну внайближчими днями чи тижнями, агресія розпочалася там, де її найменше чекали — у віртуальному просторі. Так, 14 січня відбулася масована кібератака більше 70 ресурсів державних установ і відомств, у тому числі й порталу «Дія». І руйнівні наслідки цього нападу ще до кінця не з’ясовані. Та судячи з того, які саме держустанови постраждали, можна зробити висновок, що акція була добре підготовлена, спланована і скоординована. І це зовсім не пустощі якихось міфічних польських хакерів.
А якщо додати до цієї кібератаки ще й масоване «мінування» шкіл, дитсадків (у тому числі кілька разів у Хмельницькому), аеропортів, торговельно-розважальних центрів, магазинів і громадських місць, то картина вимальовується вже зовсім похмура. Адже за інформацією Національної поліції лише протягом доби 12 січня надійшли повідомлення про «замінування» понад 600 об’єктів по всій Україні. Хтось після цього повірить, що це просто не пов’язані між собою забавки «мінерів»? Чи, може, все-таки ще один напрям гібридної війни?
Адже кремлівське керівництво проводить чергові навчання своїх військ, передислокувавши до тих, які вже розміщені біля українських кордонів, додаткові сили з Далекого Сходу і Сибіру (зокрема, ракетні комплекси «Іскандер» і танкову бригаду з Улан-Уде, яка брала участь у боях під Дебальцевим). Але й це ще не все, бо з’явилися повідомлення, що у цих широкомасштабних маневрах беруть участь й інформаційні війська Росії. То чи не їхніх це рук справа? І якщо це вони так вчаться, то що можуть наробити, коли «воюватимуть» всерйоз? Хоча чого там гадати, якщо маємо вже гіркий досвід. Так, у грудні 2015 року подібна кібератака позбавила світла 225 тисяч людей на заході України…
Всі ці події виглядали б повним безглуздям, якби не «військова доктрина Герасимова». Згідно з нею, генерал Герасимов запропонував переосмислити саме поняття сучасного міждержавного конфлікту, поставивши бойові дії в один ряд із політичними, економічними, інформаційними та іншими діяннями невоєнними. Головна їхня мета — нагнітання паніки в інформаційному просторі, здійснення хакерських атак на інфраструктуру, вчинення психологічного тиску через масове хибне мінування та концентрація збройних сил на кордоні, посилення тиску на економіку та енергошантаж, організація дискредитації лідерів громадської думки та залякування населення. Словом, створення обстановки, при якій у головах українців поселиться така паніка, ніби російські танки вже насправді оточили Київ і рушили до Львова. Це і є завдання інформаційно-психологічних спецоперацій ФСБ та ГРУ на цьому етапі гібридної війни, кінцева мета яких дотиснути можновладців і народ, аби вони здалися на милість переможця без жорстоких боїв, танкових колон і нальотів авіації, а, відповідно, і без великих втрат для загарбника…
Та дідько з ними, з тими московитськими інформаційними спецопераціями — вони були, є і будуть. Але в цій ситуації виникає цілком логічне запитання: а де наші інформаційні війська? Ні, зовсім не ті «Інформаційні війська України», до яких записалося понад 40 тисяч добровольців у 2014-15 роках, і котрі на громадських засадах активно протидіяли російським фейкам й інформаційним диверсіям в Інтернеті. А ті спеціально підготовлені й відповідно забезпечені військові, які могли б ефективно протидіяти кібервійськам Росії. За інформацією міжнародної компанії Zecurion Analytics, Росія входить до п’ятірки країн за чисельністю та фінансуванням кібервійськ, які займаються шпіонажем, кібератаками та інформаційними операціями. Згідно з даними компанії, на їхнє фінансування може щорічно виділятися близько 300 мільйонів вічнозелених.
І якщо на землі, у повітрі й на морі у нас є кому захистити державу, то відстояти, умовно кажучи, «державу в смартфоні», яку широко розрекламував наш президент, нині фактично нікому. І події січня це лише підтвердили…
Gismeteo 
