Навіть нині, через три тижні після повномасштабного вторгнення Росії на Україну, ведеш лік часу за особливим календарем. Можеш переплутати число місяця чи день тижня, але точно знаєш, який день війни. Отже, сьогодні вже 22-ий. Однак все ще видається і реальним те, що окупанти нещадно бомблять наші мирні міста, гинуть українці, гинуть, що найстрашніше, діти (з початку воєнних дій їх загинуло уже 103). Справді, хіба це не жахливий сон?! Жахливий, але, на жаль, не сон.
Утім ми не тікаємо від реальності. Кожен із нас нині робить те, що може, аби допомогти Збройним силам протистояти ворогу, аби виконувати свій громадянський обов‘язок. Ми згуртувалися, як ніколи. Ми стаємо єдиною нацією, яка боронить суверенітет та незалежність своєї країни. І нехай уже з нашої держави до європейських країн вимушено поїхало майже 3 мільйони біженців (звісно, це в основному жінки та діти), ми сильні. І неймовірно гріє душу те, що додому після початку війни з-за кордону повернулося понад 200 тисяч українців. Більшість із них — чоловіки, які хочуть захищати рідну землю. Пишаймося! Своєю силою, своєю вірою в Перемогу.
Сильні своїм милосердям та співчуттям, бо хочемо зігріти усіх, хто тікає із зони воєнних дій у західні області України, в тому числі, й нашу. Щодоби Хмельниччина приймає тисячі переселенців — лише на залізничний вокзал в обласному центрі прибуває по 30-40 евакуаційних потягів. Людей зустрічають, годують, надають медичну, психологічну допомогу, житло.
Мені довелося зустрічати сім’ї з Харківщини, Сумщини, Київщини, які прямували на захід нашої країни. Я пам‘ятаю їхні тремтячі руки після тридцятигодинної поїздки, перелякані погляди дітей, які нізащо не хотіли випускати з рук своїх кішок та собак, з якими вирушили з дому…
Моїм знайомим пощастило виїхати із зони бойових дій ще до настання справжнісінького пекла. Бо нині спостерігаємо, як наша влада домовляється про встановлення гуманітарних коридорів для евакуації цивільних мешканців. І холонемо від жаху, коли бачимо, що ворог не дотримується домовленостей. Зруйнований, розтерзаний, голодний Маріуполь перебуває в облозі. Дорослі й діти тижнями живуть у підвалах, без тепла, їжі, води. І знову не віриш: невже це насправді? Подібне відчуваєш, коли бачиш кадри зруйнованих будинків у Тростянці, Бучі, Ірпені, Гостомелі… Коли вкотре чуєш про бомбардування Чернігова, Харкова, Києва…
Отож, 22-ий день війни. Наші військові мужньо тримають оборону, даючи гідну відсіч ворогу. Світова спільнота продовжує запроваджувати проти рф економічні санкції. І ось Євросоюз схвалив черговий — четвертий — пакет санкцій проти агресора. За словами міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, важливо, щоб санкційний тиск на росію не припинявся.
З 14 березня в 12 областях України відновлено освітній процес. Зокрема, й у Хмельницькій — наші діти вчаться дистанційно. До навчального процесу в школах Хмельниччини приєдналося також 1310 дітей з числа переселенців.
Знаєте, коли діти на уроках, нехай навіть і онлайн, почуваєшся спокійніше — наче в мирному житті. Президент України Володимир Зеленський закликав усіх до продовження життя: «…щоб міста оживали, щоб усюди, де немає бойових дій, продовжувалося життя». Він, зокрема, закликав відновлювати підприємницьку діяльність, пообіцявши максимальну дерегуляцію бізнесу. Скасовуються всі перевірки для всіх бізнесів, щоб була змога працювати нормально.
Окрім того, глава держави зазначив: «Починаємо податкову реформу. Замість ПДВ та податку на прибуток даємо 2-відсоткову ставку від обороту та спрощений облік. Для малого бізнесу — а це перша й друга групи ФОПів — ставимо добровільну сплату єдиного податку. … це лише два початкові кроки нашої податкової реформи».
Нагадаємо, що дещо раніше Кабінет Міністрів узгодив пакет рішень для підтримки економіки під час війни.
Також Кабмін ухвалив рішення, згідно з яким обласні військові адміністрації спільно з Нацполіцією та Держлікслужбою можуть контролювати ціни на соціально значущі продукти харчування, ліки та пальне.
Розроблено й запроваджено план підтримки посівної кампанії. Зокрема, держава компенсуватиме відсотки за кредитами на покриття будь-яких витрат, пов‘язаних із аграрною діяльністю тощо. Аби зробити посівну кампанію максимально повноцінною.
Авжеж, весна. Тому — будемо сіяти. Молитися за наше військо і сіяти. Щоб на осінь бути з хлібом.