«Я повернулась. Я щаслива і хочу подякувати всім, хто весь цей час не втрачав надії. Моя родина — це весь народ України. Мій дім — це Україна…». Ці слова з уст Тетяни Васильченко, хмельничанки, яка нещодавно була звільнена з російського полону, звучать особливо проникливо. Переживши жахіття полону, вона не втратила віри, не занепала духом. Приклад цієї жінки вселяє багатьом іншим віру в те, що ми зможемо подолати найбільше зло.
У травні цього року парамедик Тетяна Васильченко, яка мала позивний Борисівна, разом з іншими бійцями Азовсталі потрапила до полону рашистів. «На жаль, ще є багато полонених, які потребують звільнення. Але ми знаємо, що цей процес триває. Просто треба набратися терпіння… Коли ми поверталися, в нас був обмін лише жінок. Ступили й сказали: «Ми вдома! Ми на рідній землі!» — розповідає Тетяна Васильченко, яка минулої п’ятниці взяла участь у акції «Поверніть героїв додому».
Щоп’ятниці в центрі Хмельницького збираються люди, які засвідчують свою підтримку тим, хто перебуває у військовому полоні, їхнім сім’ям. Бо й справді, біль, розділений навпіл, не такий пекучий. Підтримка стороннього додає сили. За словами організаторки акції, волонтерки Лесі Стебло, допоки всі військовополонені неи будуть повернуті додому, планують виходити на вулиці обласного центру та виявляти свою небайдужість.
Волонтерка Хмельницького центру здорової молоді Лілія Олійник приходить на акцію щотижня. «Для нас це дуже важливо — підтримати їх у цей такий важкий період. У нашому центрі реабілітаційному перебуває багато військових. І, на жаль, страшно дивитися й чути їхні розповіді, адже вони також є учасниками «Азову», і в гарячих точках, прифронтових різних зонах», — каже волонтерка.
На акції й Світлана Сторчак, сина якої також нещодавно звільнили з полону. Розповідає, що їхня сім’я з Маріуполя, і син захищав рідне місто. А вона, в Хмельницькому, вірила та чекала його повернення. «Хочу подякувати всім, хто виходив кожної п’ятниці, підтримував наших хлопців і нас. До землі вклоняюся. Дуже щаслива, що мого сина обміняли, і він приїхав на українську землю. Я впевнена на 150 відсотків, що він, коли приїде сюди, також буде стояти з нами», — каже мати.
На щотижневу акцію вже не вперше приходить ще одна жителька Маріуполя — Альона Шаліна, яка ще чекає свого сина з полону. «Ми впізнали його на відео, під час виходу з Азовсталі. А потім нам зателефонували з Червоного Хреста, так ми дізналися, що син у полоні», — розповідає жінка.
Зі Старої Ушиці приїздить взяти участь в акції Тетяна Крачан. Її син — 23-річний Павло, військовий медик, також у полоні. «Він пройшов пекло Азовсталі. 16 травня вийшов із побратимами. А далі — горезвісна Оленівка. В серпні була остання смс. Що з ним — не знаємо. Але віримо, надіємося, чекаємо», — наголошує мати воїна.
Повернення полонених додому ще більше зміцнює цю віру і надію рідних на таку бажану зустріч. А всі, хто ще залишається в лапах ворога, мають відчути, мають знати: ми дуже чекаємо їх удома.
Gismeteo 
