Більше року триває в Україні повномасштабна війна з ненависним ворогом. Тисячі наших співвітчизників емігрували в інші країни в пошуках прихистку від вибухів, рашистських ракет і зруйнованих домівок. З однією із таких українок я познайомилася, і вона повідала свою історію, свої враження від перебування за кордоном. Ось що розказала Оксана.
— Не побувавши на чужині, не оціниш по-справжньому рідної землі. Цю народну мудрість повною мірою довелося спізнати за чотири місяці поспіль у Німеччині. Я виїхала в цю країну, оскільки там уже встигла освоїтися моя подруга Олена, яка запевнила, що влаштувалася непогано і виплати отримує. Ще й полікуватися можна безкоштовно. Останній аргумент був найвагомішим. Маючи певні проблеми зі здоров’ям, я надумала і собі поїхати.
В Німеччині, а це була західна її частина, я знайшла прихисток в одній з християнських церков. Настоятель погодився зробити мені тимчасову приписку. Він і його дружина, правду кажучи, усіляко сприяли, допомагали. Але кожен, хто приїздить в Німеччину, неминуче стикається з відомою на весь світ німецькою бюрократичною системою, яка передбачає неабиякі митарства для емігрантів, та й для місцевих жителів. Зареєструватися треба в кількох службах, виклики на співбесіди, оформлення документів приходять лише письмово, на кожен лист з тієї чи іншої установи необхідно реагувати. А це досить важко, адже попервах зовсім не знаєш чужої мови.
Краєвиди курортного містечка Бад-Емс на заході Німеччини.
Вразили і місцеві звичаї, і менталітет німців. Як у хорошому сенсі, так і не дуже… Чистота, порядок — це, звісно, одна з кращих характеристик. Доглянуті дороги і двори, мальовничі пагорби з деревами, клумби створюють гарне враження. Але це перше враження. Придивляєшся до квітів – дивно, але вони не пахнуть. Мало птахів, жодного співу не чула. Привілеї мають хіба що тварини, які живуть у водоймах. Качки виходять на берег річки, вільно гуляють по місту, де їм заманеться. Їх не можна годувати залишками їжі, як і риб, якими буквально кишить річка. Без спеціального дозволу забороняється виловлювати рибу, за незаконну риболовлю великий штраф. Таким чином німці начебто охороняють природу, але подейкують, що всі природні принади вони обприскують якимись дезінфікуючими розчинами… Не беруся стверджувати, що так воно є насправді, але не раз, гуляючи лісосмугами, я була збентежена: ліс не пахне особливим, знайомим нам з дитинства, запахом осіннього листя, а має чужорідний неприємний дух. Проте в ньому трапляються гриби, які українські біженці з притаманною їм звичкою гребти все, «що дає природа», залюбки збирали.
Купуючи товари у місцевих супермаркетах, помітила, що продукти теж не такі, як у нас, природного в них мало, і смак інший. Ті українці, і представники інших національностей, які переселилися до Німеччини давно, кажуть, що не один рік звикали до місцевих продуктів харчування.
Наші переселенці — усі, звичайно, різні. Є патріоти, які відвідують акції на підтримку України в її боротьбі, поводяться чемно, достойно, а є й гультіпаки, які, хильнувши спиртного, галасують у громадських місцях, і місцеві жителі недарма обурюються їхньою поведінкою. Німці у більшості співчувають українцям, діляться одягом, продуктами, і, тим паче, прикро за наших невихованих співвітчизників, які не цінують допомогу.
Один із елементів фестивалю квітів у Бад-Емсі.
Лікування, на яке я розраховувала в Німеччині, затягнулося. Місяці йдуть на оформлення картки медичного страхування, а без неї ніяк. Потрапити на прийом бодай до сімейного лікаря — ціла проблема. Доки виготовляється картка, в термінових випадках можна отримати спеціальний дозвіл на відвідування того чи іншого спеціаліста, але це коштує нервів: шукай перекладача, шукай переконливих аргументів і паперового підтвердження, що тобі справді потрібен цей візит до лікаря. Та й інші специфічні моменти німецької системи охорони здоров’я. Особисто мені запропонували спочатку полікувати супутні захворювання, а тоді лише основне, яке турбувало найбільше. Як результат — хвороба прогресувала, і тепер в Україні мені доводиться витрачати багато-багато зусиль, щоб покращити своє самопочуття. Коли вирішила повертатися на Батьківщину, лікарка сказала мені: «Щасливої дороги. Вам даватимуть раду українські лікарі, які досі лікували вас правильно!»
…Важкою була дорога додому, але водночас і такою жаданою. Я дуже скучила за домом, за рідними людьми. І хоч у нас часто оголошують тривогу, хоч світло вимикали раз по раз і тривожними новинами заповнений телевізійний екран, однак почуваюся на рідній Хмельниччині так, як можна почуватися лише у власній домівці. Немає кращого, ніж своя земля, ніж наша люба Україна…
Gismeteo 
