Кожен колектив повинен мати свої традиції, переконана Ліліана Танасієнко, начальник управління Пенсійного фонду України в м. Шепетівці і Шепетівському районі. Адже саме вони досить часто не лише підкреслюють особливість, а й вдало поєднують та гуртують людей різних поглядів, уподобань, характерів. Ліліана Петрівна каже, що, принаймні, вісім років, відколи вона очолила управління Пенсійного фонду, у їхньому колективі склалися певні правила, які й переросли у хороші традиції.
— Бодай раз у рік психологи рекомендують відвідувати ті місця, де ніколи раніше не бував, — розповідає далі. — І, повірте, відпочити на вихідні біля річки, у лісі, відвідувати історичні місця і навіть подорожувати за кордоном найкраще зі своїм колективом. За стільки років ми переконалися, що не набридли одне одному. Навпаки — спілкування поза стінами кабінетів об’єднує людей в одну сім’ю, ширше розкриває їхню вдачу. І хоч побутує думка, що в жіночих колективах не обходиться без чвар, пліток, пересудів, можу запевнити, що сорок представниць прекрасної статі, які працюють в нашому управлінні, давно позбулися цього «ярлика».
На першій же нараді новопризначений керівник наголосила колегам: «Доносів, нашіптувань не потерплю, а з особистими питаннями звертайтеся сміливо — постараюся допомогти». Відтоді й повелося, що їхній керівник — своєрідна стіна, за якою почуваєшся впевнено. — Я добре розумію, що постійно перебуваю під пильним поглядом колег, що дехто, можливо, ідеалізує свого керівника, і це зобов’язує мене бути для них прикладом. Насамперед — у дисциплінованості та вимогливості до себе, у дотриманні слова. У нашому колективі, де сорок жінок і вісім чоловіків, кожен знає, що у важку хвилину завжди отримає підтримку, не залишиться наодинці з проблемою. Також ніколи не забуваємо сказати приємні слова у день народження, з інших приємних подій, привітати квітами. Такі дрібнички люди цінують, бо увага, попри будь-які віяння, зміни, залишається надто необхідною і важливою, — ділиться Ліліана Петрівна.
— І, мабуть, одним із свідчень того, що люди дорожать цим моральним кліматом, є те, що практично не відчуваємо плинності кадрів. Не кожне управління в області може похизуватися такою стабільністю, — підкреслює керівник. — А до підбору кадрів я завжди ставилася прискіпливо. Під час особистої співбесіди з’ясовувала не лише рівень фахової підготовки, а й те, чим «дихає» людина...
На запитання ж, без чого не обійтися кадрам Пенсійного фонду, керівник без роздумів каже: «Не зможе працювати у нашій структурі той, хто не вміє слухати і не вміє спілкуватися. Особисто мені, вважаю, ці риси надто допомагали впродовж двадцятирічного стажу в органах соцзахисту. Інакше по закінченні робочого дня я відчувала б роздратування. Натомість, спілкування з чималою кількістю відвідувачів приносить задоволення. — У кожному пенсіонерові я бачу своїх батьків, тому намагаюся завжди бути привітною, роз’яснити досконало кожне питання, з яким вони звернулися, — продовжує Ліліана Петрівна.
— Зрозуміло, що для таких людей не можуть визначатися дні прийому — двері мого кабінету завжди відчинені і для тих, хто зміг дістатися за кілька десятків кілометрів, і для місцевих жителів. Особливий наплив відчуваємо, якщо трапляється затримка виплат, бодай на день-два. Особливо хвилюються міські жителі, адже, як правило, не мають підсобного господарства, їхні сподівання — лише на пенсію.
Три роки тому Шепетівське районне управління Пенсійного фонду об’єднали з міським. Тепер під його опікою понад 23 тисячі пенсіонерів, 12 тисяч з яких — міські жителі. Як розповідає Ліліана Танасієнко, управління Пенсійного фонду в м. Шепетівці і Шепетівському районі забезпечує себе фінансами на 54 відсотки. В основному бюджет формується за рахунок бюджетних установ — вузлової залізничної станції, лікарень, шкіл. Від їхньої стабільної роботи залежать і виплати пенсіонерам.
Якщо 20 років тому до фонду зверталися найчастіше з питаннями про реєстрацію підприємств, то нині пенсіонерів хвилюють проблеми розміру пенсій, доплати дітям війни, субсидії на оплату комунальних послуг. А від своїх працівників Пенсійний фонд вимагає постійно, як кажуть, тримати руку на пульсі. Адже законодавство оновлюється, треба встигати за змінами. «Ніскілечки не жалкую, що раніше стільки часу приділила навчанню, здобула три освіти — бухгалтера, інженера-механіка харчової промисловості і юриста, — каже Ліліана Танасієнко.
— З таким багажем, безперечно, почуваєшся впевненіше. Проте ніколи не соромлюся перепитати, порадитися і дізнатися думку колег. А загалом приязна атмосфера у нашому Пенсійному фонді є запорукою того, що на роботу ідемо із задоволенням». Її кабінет схожий на ботанічний сад — багато зелені, на підвіконні — улюблені орхідеї. Колеги Ліліани Петрівни кажуть, що до квітів вона звертається, як до живих істот, вмикає їм музику. Не дивно, що ті віддячують пишним цвітінням. Вони ж бо, як і люди, чутливі до свого оточення...
Gismeteo 
