У дні, коли живемо очікуванням Воскресіння Христового, перемоги Світла над Темрявою, торжества Добра над Злом, доречно згадати й про священнослужителів, віра яких стала прикладом високої самопожертви, любов яких була рятівною для кожного, хто опинявся поруч.
Історію про Івана Кипріяна я почула від парафіян Греко-католицького храму міста Хмельницького, і вона надзвичайно вразила мене. Весь світ знає про святого Максиміліана Кольбе, священника-францисканця, який у Освенцімі сам зголосився на розстріл замість багатодітного батька, на якого випав жереб. Ми всі чули про Януша Корчака, польського педагога, який добровільно пішов у газову камеру разом зі своїми вихованцями. Ім’я українського священника Івана Кипріяна також варте захоплення.
Він народився в місті Сокалі на Львівщині в аристократичній родині. У 1879–1883 роках здобув духовну освіту в Перемишльській семінарії. Навчався в музичних школах. У Львові здобув звання диригента. У 1880 році Іван Кипріян видав за свій кошт підручник «Основи музики» на 250 сторінок, чого не зміг зробити жоден із тодішніх галицьких композиторів.
Пізніше вийшли з друку: «Партитура співів церковних і світських», «Утреня в святу і велику неділю Пасхи». Його «Підручник початкових відомостей музики і співу» з музики і досі не втратив своєї актуальності. У 1989 році у Лондоні вийшов збірник церковних пісень, до якого ввійшли 10 пісень Івана Кипріяна.
У 1904–1914 роках він служив священником у селі Шум’яч, нині Турківського району. Потім — у Немирові Рава-Руського повіту. Був диригентом церковно-світських хорів, автором духовної музики, записував народні пісні. Очолив товариство «Просвіта» в Немирові.
У 1918 році з розпадом Австро-Угорщини на території Західної України утворилася ЗУНР, якій одразу оголосила війну Польща. На заклик уряду ЗУНР почала організовуватися Українська Галицька армія, і отець Кипріян, залишивши свою парохію, стає польовим духівником УГА. З нею пройшов всю кампанію в Галичині та за Збручем. У грудні 1919 році під час великої епідемії тифу отець Іван опікувався хворими, сповідав їх, хоронив.
У 1920 році отця Кипріяна заарештували. У таборах ГУЛАГу український священник пережив голод, хвороби, знущання і катування більшовицьких садистів.
Якось у барак №332, де перебував священник, привезли малюків. Це були діти «вpaгов народа», батьки яких були знищені. Ці нещасні отримували лише залишки їжі, тому мало хто з діточок доживав до п’ятирічного віку. Обдерті, у лахмітті, діти переставали бути дітьми, а хвороби і голод косили їх десятками. Отець Кипріян домігся у табірного начальства бути опікуном тих маленьких «ворогів народу».
Шістдесятирічний священник випрошував їжу в дорослих в’язнів, носив помираючим дітям теплу воду, шукав будь-яке лахміття, аби зігріти найменших, котрі ледве навчилися говорити. А вночі щиро молився за них Богу. Він майже нічого не їв, бо свою частку віддавав дітям. Священник опікувався понад сімдесятьма дітьми. Щодня правив Службу Божу, для тих, хто зійшов з розуму, і для паралізованих дітей. Померлих дітей отець Іван хоронив особисто.
…Одного разу отцеві Іванові таємно повідомили, що енкаведисти забрали 20 дітей не для медичного огляду, а на розстріл і закрили їх у клітці без даху, аби зранку розстріляти серед снігів. Нещасні діти ридали і кликали отця Івана. Невдовзі почалася жахлива хуртовина. Отець Іван, долаючи стихію, шукав приречених. Молив Ісуса і всіх святих допомогти йому знайти дітей. І він почув їхній плач.
Заметіль тривала чотири дні й розстріл відклали на пізніше. Коли ж хуртовина скінчилася, то сторожі знайшли тіло отця Кипріяна в клітці разом із замерзлими дітьми, яким священник приніс зацукровані янголятка. У своїй руці він тримав руку хлопчика. Сталася ця трагедія у 1924 році…
Ім’я греко-католицького священника отця Івана Кипріяна, який загинув, рятуючи дітей, варте того, щоб згадувати його поряд із найвидатнішими українцями.
Gismeteo 
