Після закінчення школи я хотів вступити до Рівненського автодорожнього воєнного училища, проте, як кажуть, не склалося... І одна зустріч у рідному селі Великий Берег змінила вектор руху мого життя. Іван Степанович Дунаєвський, який працював у Молдові в зоотехнічному технікумі, розповів, що там недобір студентів. Отож скориставшись нагодою, я в 1958 році вступив до Гринауцького сільськогосподарського технікуму.
Студенти радісно мене зустріли. У групі було 14 хлопців і 14 дівчат. Усі хлопці жили в гуртожитку в одній кімнаті. Тіснувато було, але нам було добре. У мене був товариш Манзюк Сергій із села Окланда Сорокського району. Він щосуботи їздив додому і привозив велику буханку хліба, овечої бринзи, сала, цукру… і ділився зі мною. Я не мав такої змоги, бо жив далеко, та, крім мене, у батьків було ще п’ятеро дітей. Ми з Сергієм жили, як рідні брати. Разом займалися самопідготовкою. Правда, він був старший за мене на 2 роки і вже побував на цілині в Казахстані.
Сам технікум розташовувався у мальовничому куточку Молдавії. Тут колись жив поміщик, був невеличкий ставок, парк, баня, їдальня, двоповерховий корпус, гуртожиток, клуб, а також підсобне господарство: корови, вівці, коні. Тут ми проходили практику, годували, доїли корів, складали раціони їхньої годівлі. Стипендію, яку я отримував, йшла на їдальню. У вільний час займалися спортом, художньою самодіяльністю.
У травні 1959 року в мене була перша практика в селі Тецканак, над річкою Прутом, у колгоспі. За період проходження практики, я проводив контрольні надої молока на фермі, складав раціон годівлі тварин, вів щоденник, займався художньою самодіяльністю в місцевому клубі.
Потім була друга практика, державні екзамени та одержання дипломів. Мене направили на роботу у Флорештський район. Там вільного місця не було і тому я поїхав у Рибницький район в село Попенки, де попрацював 6 місяців.
Далі служба в армії у Казахстані. Перед тим, як мене призвали в армію, я познайомився з дівчиною, яка працювала в Калюській лікарні акушеркою. 4 місяці ми дружили з Надею Григорчук, яка проводжала мене до армії. І домовилися, що вона дочекається мене з армії, і ми одружимося. Але не так склалося як гадалося. Коли писав її листи, вона на них чомусь не відповідала. А в 1963 році я приїхав у відпустку додому, то її не було вже в Калюсі. Надя кудись виїхала. Більше її не бачив.
25 грудня я прибув до міста Кокчетау, (в Казахстані) в окремий залізнодорожній батальйон. Служив у господарській частині, потім був завідувачем продовольчого складу. У мене було багато товаришів: Альгіс Сурантас литовець, Есеркепов (казах), Сабір (узбек), Рогожа – білорус, Яшка Карась – із Черкас. Пригадується тодішня проблема із браком питної води, тому її привозили цистернами, і багато солдатів хворіли дизентерією. Я також перехворів, після чого мені заборонили видавати продукти. Тож перевели у політвідділ бібліотеки, а також доставляв пошту до військової частини.
Одного разу мене запросив до себе в гості начальник пошти, на день народження. Не пам’ятаю, як опинився в якогось казаха, серед ночі, роздітий. Хотів одягнутися, шапки і шинелі не було. Коли запитав його, то він щось по-казахськи заговорив і приніс стару куртку і шапку, яку я швидко надягнув і кинувся бігти у військову частину, бо знав, що там мене шукають. До неї було більше п’яти кілометрів і тому вирішив бігти через озеро, яке замерзло, тому що на той час були вже великі морози до 30 градусів. Та раптово лід провалився, я руками зупинився на кризі. Не знаю, якби на мені була шинель, то я, можливо, не зміг би врятуватися. Врешті добрався до берега і почав бігти, а одяг на мені замерзав. До частини ще було далеко, тож побіг до станції, яка ближче. Всередині було дуже тепло, під гарячою грубкою висушив одяг, відігрівся і далі побіг до місця призначення. Там черговий направив мене до кабінету майора, який дав доброї прочуханки і об’явив 10 діб губи. Та мене так і не покарали, і я продовжив службу.
Дослужив до кінця 1964 року. Коли ж повертався додому, то заїхав у місто Челябінськ до свого брата Льоні, який там жив і працював на трубопрокатному заводі. Він запропонував залишитися там, я відмовився. І на Новий 1965 рік повернувся додому в село Великий Берег.
Gismeteo 
