Свій перший крок до служіння Богу п’ятирічний Петрик зробив ще у 1943 році, уже будучи паламарем в отця Миколая, київського батюшки, який квартирувався в хаті Гнатишиних і правив службу в місцевій церківці.
Та духовна кар’єра продовжилася до 1946 року. І увесь цей час хлопчик чекав з фронту батька Григорія, який так і не повернувся. А далі біографія Петра писалася, як в усіх його однолітків тієї голодної, злиденної доби: закінчив місцеву школу, Говірське ПТУ й поїхав на будівництво шахт Ворошиловграда (Луганська).
Ще під час служби в артполку, у Львові, вирішив стати офіцером. Коли в усіх солдатів був відпочинок, Петро не виходив із полкової бібліотеки, готуючись до вступних іспитів. Отож дуже скоро змінив солдатське обмундирування на курсантське, навчаючись у Вінницькому військовому училищі, а вже після його реформування переїхав в Ульянівський військовий заклад.
Варто сказати, що наш ювіляр не був обділений матінкою-природою ані гострим розумом, ані богатирським здоров’ям. Тому його заняття класичною боротьбою дало свої зоряні дивіденди. Він здобув звання кандидата в майстри спорту разом із впевненими перемогами на першість кількох військових округів та України.
А згодом почалося справжнє офіцерське життя, якому Петро Григорович і присвятив третину віку. Здолав усі щаблі служби від інспектора з якості ракетних палив ракетного полку до інспектора управління наймогутнішої тоді Вінницької ракетної армії в чині полковника.
Та головне те, що у сільського хлопця, напівсироти, не було ані “волохатої” руки, ані дяді генерала. Усе досяг своїм, даруйте, горбом та глибоким розумом.
Це був, як кажуть, перший етап життя полковника Гнатишина, а вже у 1993 році він присвячує себе служінню Богу, тобто реалізує свою дитячу мрію, яку плекав ще п’ятирічним паламарем. І знову все починав з нуля. Згодом був прийнятий єпископом Хмельницьким Питиримом послушником і паламарем, закінчивши курси при духовному училищі.
Дияконську службу правив у Кам’янці-Подільському, а звідти дорога священника пролягла у рідні Женишківці. Отож, як мовиться, уві-йшов отець Петро двічі в одну й ту саму річку.
Церкви в селі не було. Тож очолив її будівництво і за п’ять років (із 1993 по 1998 рік) виріс справжній Свято-Вознесенський храм. Проте на цьому місія будівельника отця Гнатишина лише розпочиналася. Тоді ж добудував Свято-Покровську церкву у Старих Нетечинцях. У 2002 році оживив та оздобив Свято-Петропавлівську церкву в Нових Нетечинцях. Згодом, у 2007 році, самотужки з допомогою небайдужих прихожан воскресив і благоустроїв Свято-Миколаївську церкву в Гоголях.
Одночасно зі справами суєтно-мирськими отець Петро дбав про слово Боже, яке сіяв у душах своїх односельчан, показуючи особистий зразок щирості, високого благородства, безкорисливості, людської скромності і толератності. Саме ці, такі важливі і, чесно кажучи, міліючі в людських душах якості, повсякчас прищеплював вірянам протоієрей Петро Гнатишин.
Усе це високе та порядне має бути закладено в людині змалку, із молоком матері. І в цьому, звісно, перша роль батьків. Бо, якщо вони нечисті на руку, чи пиячать, чи лихословлять, а кажуть дітям, що це погано робити, то, повірте, для їх дітей переконливими є саме поведінка батьків, а не їх заклики.
Тож, аби допомогти у вихованні дітей, отець Петро відкриває при Женишковецькому храмі недільну школу, яку освятив митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, наголосивши, що вона є найкращою в єпархії.
За подвижницьку, самовіддану діяльність протягом третини віку отця Петра нагороджено Митрою і найвищою нагородою — другим Хрестом з прикрасами та орденом “Покрова Пресвятої Богородиці”.
І хоча протоієрей Петро Гнатишин зустрів сьогодні 85 весну, він повний ентузіазму, сил і наснаги надалі служити своїм землякам, організовувати їх і вести за собою, як істинний високодуховний пастир, народжений для служби Богу та людям.
Редакція газети “Подільські вісті”, яку упродовж третини віку передплачує славетний ювіляр, шле найщиріші, найтепліші вітання: міцного-міцного здоров’я, рясних удач та нових блискучих перемог, які завжди здобував Петро Григорович Гнатишин лицарськими вчинками, житейською мудрістю та людинолюбністю.
Із роси та води Вам, наш високоповажний ювіляре!
Gismeteo 
