Чотири місяці поспіль я проживала в Німеччині. Так склалося, шукала притулку від страхітливих новин і вибухів у рідній Україні. А ще хотіла полікуватися, адже, як відомо, в цій країні медицина на високому рівні. Та не розповідатиму про медицину, це тема окремої розмови. Також не стану описувати враження від менталітету німців, скажу тільки, що ця нація суттєво відрізняється від нас.
У переважній більшості німці гарно ставляться до біженців з України, співчувають, діляться одягом та продуктами. Але помітила, що в тій місцевості, де я жила, багато російськомовних громадян, вихідців із колишнього СРСР. Деякі з них досі перебувають під впливом імперської ідеології. Про що це я?
Та про те, що випливало з розмов із місцевими «русскими», а також про деякі факти.
Гуляючи містом Бад Емс, якось із здивуванням помітила старий будинок із меморіальною дошкою на ньому, верх якого увінчував… український герб. Із зацікавленням узялася читати (з допомогою перекладача в смартфоні) текст. Він повідомляв, що «у цьому будинку 30 травня 1876 року російський цар Олександр II підписав Емський указ, який мав на меті придушення української культури шляхом заборони друкованих видань і вистав українською мовою. Українська громада ставить цю пам’ятну дошку на знак живучості своєї культури»… Підпис: «Світовий конгрес Українців, Бад Емс, 2009 рік».
Довго стояла я приголомшена біля цієї дошки на облупленому, брудно-жовтої барви, будинку. Тут російський самодержець в оточенні своїх вірнопідданих підмахнув документ, що мав придушити (вкотре) наше право розмовляти рідною мовою, а нашій культурі – розвиватися. Українські історики налічують понад 130 директив, наказів, циркулярів подібного штибу, які за останні 400 років перед нашою Незалежністю були видані російським царатом, а згодом і його радянськими послідовниками. Та винищити, викорінити, «нє пущать» українську мову, як бачимо, не вдалося, незважаючи на систематичні зусилля можновладців чужої нам за своїм духом нації. Росіяни – раби керівних тиранів, задурені, затлумлені. А українці завжди прагнули волі і в боротьбі за неї, як бачимо, перебувають і зараз – у неймовірно жорстокій, кривавій боротьбі!
Ось які думки переслідували мене, нелегкі думки. А герб український на меморіальній дошці, до речі, через кілька тижнів було знесено, відбито чиєюсь злою рукою. Напевно, поліція розшукує зловмисників досі, адже це «дійство», цей злочин у Бад Емсі трапився не вперше…
Gismeteo 
