І хоч Володимиру Петляку лише 22 роки, та молодий фельдшер-рятувальник за чотири роки служби в Державній службі з надзвичайних ситуацій Хмельниччини побачив чимало складних ситуацій – відчаю, болю, страждань і навіть крові. Він побував у «гарячих» та небезпечних відрядженнях на Київщині, після вигнання російських окупантів, та у звільненому Херсоні, разом зі Зведеним загоном рятувальників. А за роботу на крайній точці відрядження отримав відзнаку «За відвагу в надзвичайній ситуації», розповідають у Головному управлінні ДСНС у Хмельницькій області.
Ні хвилини без роботи – саме так характеризують Володимира його колеги. Він активний та енергійний, тож охоче ділиться своїм досвідом, зокрема й навчаючи домедичній підготовці інших рятувальників.
Володимир каже, найперше, що входить до його обов’язків, – це порятунок здоров’я та життя цивільних. «На початку своєї служби мав рятувати людей у надзвичайних ситуаціях, – наголошує він. – А зараз, після початку повномасштабної війни, моєї допомоги потребують усі».
Фельдшер-рятувальник пригадує, що до поїздки у Херсон готував себе морально – очікував побачити найжахливішу картину життя. Але вже на місці виявилося, що за сталевої витримки до всього можна швидко адаптуватися. Тут відбувалася дуже тісна співпраця рятувальників та медиків, після чергових «прильотів» у житлові будинки, під звуки вибухів до місця одразу прямували служби «101» та «103».
«З-поміж усього, що відбувалося у Херсоні, – говорить Володимир, – мені на все життя запам’яталося, як нас зустрічали херсонці. Хтось плакав від радості, хтось постійно обіймався з нами, інші дякували, що ми з ними. Повірте, ось ці хвилини надзвичайно щирих емоцій перекреслюють увесь страх та біль від побаченого».
Однак з-поміж таких, хоч і екстремальних, але щемливих моментів, у пам’яті Володимира є й негативні спогади, які він хотів би забути. Як і для кожного батька, чоловіка та й кожного рятувальника – загибель дитини під час надзвичайної події вважається найтрагічнішим моментом. І цей біль рятувальники несуть через усе життя…
Відрадно, що в дружній родині рятувальників завжди з гордістю говорять про кожного з них, намагаючись підтримати та розповісти про їхню щоденну важку й небезпечну службу. Звісно ж, і батьки Володимира пишаються сином, який обрав для себе службу у ДСНС. Але з кожним відрядженням у гарячі точки – хвилюються. Як розповідають колеги після спілкування з Володимиром, і на Київщині, і у Херсоні він пережив найсильніші емоції від побаченого, почутого від очевидців російських злочинів та пережитого під час обстрілів чи порятунку колег. Тепер він бачив більше, ніж багато хто з його однолітків.
Фельдшер-рятувальник наголошує: «Ми – вільний народ. На жаль, не всі люди у відносно тилових містах розуміють потворність війни. Цю трагедію переживають лише ті, хто має на війні рідних чи втрачених близьких. Інші ж – ставляться байдуже. Для мене – це неприйнятно. Бо ми єдиний народ, єдина нація, у єдиній країні з війною, яку нам нав’язали. Вона забирає життя та здоров’я моїх колег, моїх українців».
Gismeteo 
